Вулиця Червоних Троянд
- Автор: Стась Анатолий Алексеевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вулиця Червоних Троянд». Краткое содержание книги:
До книги увійшли:
Всі слухали Омеляна Петровича, не перебиваючи й словом. Слухав усе те й Микола Симоненко. Він знав, що в комісара загону Омеляна Хахуди за плечима життя неабияке. В партію вступив ще в сімнадцятому. Коли повстали арсенальці, командував робітничою дружиною. Працював у більшовицькому підпіллі. Й тут, на Чернігівщині, під Носівкою, партизанив у загоні Крапив'янського. Служив у Богунському полку. Разом із Щорсом витурював петлюрівців із Києва. Ганявся за бандами Зеленого, воював проти денікінців, білополяків, Махна… Багато цікавого знав про свого комісара Микола Симоненко. А про те, як він із Миколою Щорсом їздив до Москви, до самого Леніна, про це Симоненко вперше почув лише в цій партизанській землянці.
Голос комісара, як і до того, глухувато заповнював землянку:
— Бойовий був командир Микола Щорс. Знала його вся Україна. А як починав? Із жменькою кінних партизанів громив кайзерівські обози. Прийшов я до щорсівців, і до душі припала мені їхня тактика. Наскочимо, стрілянину зчинимо, німці — врозтіч, паніка страшенна серед них. Ото, значить, я трохи похвалився усім цим. Ленін примружився й запитує Щорса: а як він гадає, як оцінює такі дії? Микола Олександрович відповідає Іллічу: почали, мовляв, з невеликого загону, а тепер уже полк формуємо, щоб не жалити, а залізним кулаком бити ворога. Підвівся Володимир Ілліч, заходив по кабінету. Не зможу я точно повторити все, що сказав Ленін тоді нам, не зумію дослівно. Але зрозумів я добре Ілліча. Особиста хоробрість — свята справа, боєць революції й повинен бути відважним. Та лише однією відвагою ворогів не здолати. Народ підіймати треба, запалити в його серці ненависть, розгортати збройну боротьбу. І так розгорнути, щоб не десятки, не сотні взялися за гвинтівки, а тисячі…
Опівночі Симоненко застебнув шкірянку і пірнув із землянки в чорнильну прірву ночі. Хахуда йшов поряд із ним. Нічні пости вони завжди перевіряли вдвох.
— Ви розказували ввечері дій мене, Омеляне Петровичу, — тихо кинув Симоненко. — Я розумію.
— Для всіх розказував, — відповів комісар. — Ну, а якщо ти зрозумів усе, то продовжимо розмову. Не пояснюй, Миколо Дмитровичу, я тож людина. Горе в тебе невимовне. Та хіба в тебе одного? Скільки людей наших кругом стікає кров'ю! Скільки матерів наших, жінок, діток страчено! Почнеш рахувати — волосся сторч стане на голові. Батька мого що у вісімнадцятому німці повели на шибеницю. Теж у Ніжині. За те, що я партизанив. Тоді й я, як оце ти тепер, до нестями доходив. І якби не зустріч із Леніним… Ти — комуніст, командир загону, тебе партія залишила в тилу ворога не для того, щоб у вікна до запроданців ломився й мстився за своє лихо. Глибше міркуй, далі дивись, Миколо Дмитровичу. Зараз не вісімнадцятий рік, але те, що нам говорив Ленін тоді, й сьогоднішніх днів стосується однаковою мірою.
В ніч на 1 Травня 1943 року весняно небо розквітло червоними букетами. Гуркіт вибухів і стукіт кулеметів розбудили людей. Жителі Носівки, Плоского, Коробчан, Кропивної, Сулака, багатьох сіл і хуторів мовчки виходили з хат, спостерігали, як розливалися на всю широчінь виднокраю близькі й далекі заграви. Аж до ранку відлунював грім вибухів, чулася глуха стрілянина, не затухали пожежі. Коли настав день, всюди з'явилися машини, переповнені жандармами, заторохкотіли мотоцикли, замиготіли німецькі шинелі. Картина, що відкрилася поглядам гітлерівців, приголомшила їх: там, де ще вчора висіли мости, тепер виднілися лише скалічений, зім'ятий метал і обвуглене дерево…
За наказом коменданта гарнізону в Ніжині того дня було розстріляно перед строєм двох унтер-офіцерів угорського підрозділу, що охороняв міст через Остер. П'ят-десятиметровий міст біля самого міста був скинутий у ріку, лиш бики самотньо стирчали з води. Рух на дорогах припинився на кілька діб. Тупики залізничних станцій були забиті військовими ешелонами, що прямували на Східний фронт. Німці поспіхом підвозили саперні частини і військово-будівельні команди.