Вулиця Червоних Троянд
- Автор: Стась Анатолий Алексеевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вулиця Червоних Троянд». Краткое содержание книги:
До книги увійшли:
Якийсь Артур Дітц, штурмбанфюрер СС, у донесенні своєму начальству писав:
«У зоні Ніжин — Носівка знищено або серйозно пошкоджено 21 міст, у тім числі чотири великі залізничні. Це призвело до серйозних перебоїв рейкового, а також автомобільного транспортів, особливо в напрямках на Київ та Бахмач. Вчинені диверсії — результат дій радянсько-більшовицького емісара М. Симоненка та його поплічників. Акції, здійснені особисто Симоненком що в 1941–1942 рр., завдали чимало шкоди нашій армії, а також адміністрації ряду районів Чернігівської області. З часом ці акції переросли в організовані бойові дії на території кількох гебітів. Служба безпеки в м. Ніжині, а також шуцманшафт не припинили рішуче цих дій, хоч було досить підстав кваліфікувати їх як дуже небезпечні, що загрожують нашим окупаційним засадам. Маються на увазі диверсії, здійснені на ділянках залізниці Ніжин — Київ, Ніжин — Носівка, Київ — Ворожба та інших. Виведено з ладу полотно залізниці на перегонах Ніжин — Носівка, Носівка — «Дослідне поле», що спричинило до знищення п'яти зчеплених паровозів, а також військового ешелону, що транспортував зенітну артилерію. Два санітарні літаки протягом доби вивозили з місця диверсії забитих та поранених офіцерів і солдатів.
Симоненко не обмежується нападом на об'єкти залізниці. Ось перелік деяких наших втрат після його акцій. Вбито 24 учасники каральної експедиції з підрозділів СС та жандармерії. Під час наскоку на батальйон залізничної варти на 118-му кілометрі (під Ніжином) знищено 43 солдати угорського корпусу. В сутичці з кавалеристами СС поблизу села Червоні Партизани збройною бандою захоплено 35 стройових коней з амуніцією й ліквідовано 6 солдатів.
Донесення нашої агентури, а також численні факти свідчать про загрозливу обстановку. Спостерігається постійне кількісне збільшення груп, якими верховодить Симоненко. Внаслідок більшовицької агітації серед населення до лісу йдуть мешканці багатьох сіл, особливо молодь. Поповнюються групи Симоненка й за рахунок колишніх військовополонених, за що, безперечно, вина лягає на поліцейську службу. Сам Симоненко поводить себе вкрай нахабно і з демонстративним зухвальством. Дуже часто в супроводі малочисельної охорони з'являється в населених пунктах, виголошує перед жителями більшовицькі промови, тероризує чинів місцевої допоміжної поліції, відкрито, без перешкод роз'їжджає вдень на легковій машині «опель-капітан», захопленій в знищеного ним чиновника німецької цивільної адміністрації.
Потрібні термінові й суворі каральні заходи. Домогтися позитивних наслідків, спираючись при цьому на шуцманшафт і польову жандармерію, неможливо. Їхня слабка боєздатність не відповідає важливості завдання. Необхідне втручання армії, а також військ СС…»
Згадуючи в донесенні про знищені мости, штурмбанфюрер СС свідомо зменшив результати партизанської операції. Народні месники першотравневої ночі підняли в повітря й спалили набагато більше мостів, ніж про це заявляв штурмбанфюрер Дітц. Бо Микола Симоненко і його друзі діяли в одній, «відведеній» для них зоні, а, крім них, напередодні Першотравня в кількох районах одночасно нанесли удар по мостах що два партизанські загони, якими командували сержант-кавалерист Олександр Шевирьов та юнак із села Кобижча Михайло Дешко.
Та все ж, навіть напустивши добрячого туману в своїй інформації, Дітц мав підстави бити на сполох. І стривожився б ще більше, якби йому стало відомо й про те, чого він не знав. Саме в ті дні у тил ворога в районі Носівки прибув посланець ЦК КП(б)У Яків Овдієнко. З його допомогою комуністи Носівського району розгорнули роботу по об'єднанню розрізнених збройних груп і загонів. Під Ніжином народжувалося партизанське з'єднання «За Батьківщину!», штаб якого намічав здійснити найближчим часом ряд бойових операцій проти ворожих гарнізонів на комунікаціях, на залізничних станціях Ніжина, Бобровиці, Бахмача і навіть Києва.
Три загони молодого з'єднання, поповнюючись бійцями, що прибували з міст і сіл Чернігівщини, Київщини, зі степової Полтавщини, перетворювалися на міцно спаяні дисципліною, створені за армійським зразком батальйони.
Командиром одного із батальйонів було призначено Миколу Симоненка.
З'єднання «За Батьківщину!» діяло на бідній лісами, напівстеповій частині Чернігівщини, густо посіченій дорогами, насиченій населеними пунктами, залізничними станціями. Відчувши неабияку небезпеку, окупанти вирішили кинути в партизанський район спеціальні каральні частини. Вночі, крадькома, на станціях Ніжин і Бобровиця висадилися з ешелонів війська в складі кількох полків вермахту, полку фінських шуцкоровців і мотомеханізованого загону есесівців.