Філософія як історія філософії: Підручник
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0127-1
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Філософія як історія філософії: Підручник». Краткое содержание книги:
Для студентів вищих навчальних закладів освіти і всіх тих, хто цікавиться філософією та історією філософії.
Будь-який текст, на думку Дельоза, живе серед відгуків, «перекличок», деталей і слідів одного тексту в іншому. Такі порушення системності — «номадизм» («кочівля») мають довести, що нормальною є не структура, а її порушення, не система, а щось позасистемне. У повній відповідності до цього теоретичного припущення побудований і текст твору, в якому «недосказаність», повторний розгляд основних понять, недостатньо вмотивовані «перескоки» в аналізі певних проблем є немовби ілюстрацією можливостей та обмежень «номадизму». Щоправда, важко сказати, чи є такий спосіб руху в матеріалі вадою, чи, можливо, позитивною рисою.
Найперша очевидність для Дельоза — це реальне буття свідомості в усіх її складних символічних перетвореннях. Саме це буття свідомості визначає те, що доступне «усвідомлюванню» та пізнанню. Перед і поза формами раціонального дискурсивного мислення існують донаукові форми пізнавального досвіду, що опосередковують індивідуально-психічне та соціально-культурне буття. Соціальна «вкоріненість» буття свідомості розглядається крізь призму мови й мовлення, тобто як пронизування будь-якої діяльності мовою.
Відомо, що будь-які прояви суспільної практики людей опосередковані мовою, мовна діяльність та її продукти є незмінними атрибутами суспільності, мова є засобом формування та фіксації культури, всього культурного «шару» людства.
Крім того, мова, «поле» мови, виступає найзагальнішим модусом пізнання людини, бо функціонування мови передує формуванню суб’єкт-об’єктних розмежувань, що характерні для простору розвиненого науково-рефлексивного мислення. Розвиток наукового дискурсу не в останню чергу визначається можливостями «зміщень», «бганок» (складок), «перетікань», «вузлів», накладок, що виникають у площині мови. Звідси, як вже зазначалося, великий інтерес Дельоза до конструкту «поверхні» (ці поверхні можуть напливати, утворювати вузли, ставати поверхнею Мьобіуса, вивертатися і т. д.) і супутніх йому конструктів глибини та межі.
Надзвичайно велике значення для Дельоза має смисл як те нейтральне, чому байдужі загальне і специфічне, особисте і безособове. Тобто смисл — це те, що виражається; ми не можемо сказати, що він існує, але можемо сказати, що він мешкає в реченні, але не є самим реченням. Він виявляється в кругооберті трьох відношень речення.
Смисл одночасно відноситься до речей, бо сам є «атрибутом стану речей», і до речення; він репрезентує обидві ці сторони, не являючись жодною з них.
Межовий, двоїстий характер смислу як константи мови відображує «номадичне», двоїсте розуміння Дельозом часу. Він чітко розділяє час на Еон (традиційно Еон розуміється як час життя людини, «вік») та Хронос і приписує їм різні, подеколи протилежні властивості. Так, Хронос — це теперішнє, яке одне лише й існує. Минуле, майбутнє і теперішнє — це не три виміри одного часу. Лише теперішнє заповнює час, а минуле і майбутнє відносні щодо нього. Іншими словами, минуле і майбутнє належать іншому, більш місткому й об’ємному теперішньому.
Згідно з Еоном, лише минуле і майбутнє містяться у часі.
Мова повсякчас народжується в тому напрямку Еона, що спрямований у майбутнє, крім того, мова повинна висловлювати і минуле.
Ця пряма лінія між минулим-майбутнім «пробігається» інстанцією «раптом», яка прокреслює різницю між тілами і мовою.
Одне з надзвичайно цінних надбань структуралізму та постструктуралізму — те, що на мову філософії перекладаються «мови» великої кількості гуманітарних та негуманітарних дисциплін — природничих наук, комп’ютерних наук, живопису, архітектури, музики тощо. І нам здається, що за таким способом, таким методом дослідження — велике майбутнє. Адже якщо розуміти всю дійсність як «текстуальність», то постає правомірне питання — а якщо цю дійсність, цю реальність — а поза текстуальністю реальності немає — перекласти на єдину, уніфіковану мову — то набутком такого «дійства» будуть нові реалії, нові міждисциплінарні дослідження, винаходи тощо.
Отже, повертаючись до поняття суміші, а надто до поняття суміші «істинної» та «неістинної», можна твердити, що так перекинуто місток до структуралістського розуміння часу — часу «в-собі» і часу «для себе», тобто того, що являється у даному моменті і того, що «перебігає». Обидва стани існування часу та суті мають відношення до події. Разом вони є майбутнє та колишнє даної події.