Філософія як історія філософії: Підручник

Надлишок та недостатність у серіях означаючого та того, що означається у якості парадоксів можна приписати у якості сформульованих Леві-Стросу і Лакану. Так Леві-Стросс пише: «Все в універсумі означене до того, як ми навчилися пізнавати те, що означене... Людина — з тих пір, як з’явилася у цьому світі, — отримала у своє розпорядження всю повноту означаючого, яким вона відокремлена від того, що означається, при чому про останнє можна щось дізнатися лише в цій якості. Між означаючим та тим, що означається завжди залишається невідповідність»[406]. Цей міжсерійний зазор і дозволяє з’являтися в ньому багатьом феноменам, які б не могли з’явитися при наявності повноти.

Так, як було раніше зазначено, Дельоз намагається на противагу традиційним структуралістам (включаючи Леві-Строса), порушити структуру і знайти розмаїття рівнозначних точок у просторі — вільний рух від однієї до іншої забезпечував би максимальну свободу. Однак доцільне не повне знищення принципу структури, але, можливо, внесення в неї певного творчого елементу — як от «порожнього місця». «... Не буває структури без серій, без відношень між термінами кожної серії і без сингулярних точок, відповідних цим відношенням.

Більш того, можна зробити висновок про те, що не існує структури без порожнього місця, яке приводить все до стану руху»[407].

Дельоз протиставляє глибині і висоті поверхню, площину. Глибинні пошуки у філософії, які були властиві Платону та іншим філософам, пошуки філософами певної висоти були спотворенням дійсної площини смислу — площини поверхні. Смисл завжди знаходиться на поверхні, він тісно переплетений з подією, яка теж відбувається на поверхні. Подія може відбутися і як подія і як подія у реченні. Подія створює нескінченну кількість теперішнього. «Одного разу подія представлена у реченні, де вона перебуває, і ще раз у положенні речей, де вона раптово виникає на поверхні»[408].

Глибина, пошук глибини являє собою відхилення, певний різновид психопатології. Належність смислу визначається саме поверхнею, але не глибиною і не висотою. Захоплення мислителів глибиною, на думку Дельоза, тісно пов’язане з розумінням певними психологами феномену шизофренії.

Концепцію Дельоза, викладену у «Логіці смислу», не можна назвати у повному розумінні теорією — це, скоріше, ессе-нарис на тему смислоутворення в його найширшому розумінні. Як це характерно для багатьох робіт структуралістського та постмодерного кшталту, в «Логіці смислу» головна увага приділяється мові як культурному феномену, як об’єкту вивчення, як інструменту пізнання та утворення нових знань.