Філософія як історія філософії: Підручник

Взагалі, смисл Дельоз називає об’єктом фундаментальної турботи. Вплив екзистенціалізму на постструктуралізм безперечний. Тут, звичайно, не можна не згадати про Гайдеґґера, у філософській системі якого поняття «турбота» займає одне з ключових місць.

Дельоз виділяє чотири серії парадоксів смислу. Перший — це парадокс регресу, або невизначеного розмноження. Другий — це парадокс стерильного роздвоєння, або сухого повторення. Третій — парадокс нейтральності, або третій стан сутності. І, нарешті, четвертий — парадокс абсурду, або неможливих об’єктів. У контексті цих чотирьох парадоксів він звертається до визначення смислу.

Посилаючись на Берґсона, Дельоз твердить про те, що людина від початку вже занурена у сенс. Без передумови сенсу не могло б бути розпочато будь-якого мовлення. Так Дельоз цитує: «... Думай про смисл, а слова прийдуть самі» Смисл виявляється «тонкою плівкою на границі речей і слів»[400], «фантазмом без товщини».

Ще один з характерних та важливих впливів на Дельоза у його формуванні «Логіки смислу» справили стоїки. Так він наводить тлумачення стоїками поняття смислу-події: «Один з найцікавіших моментів логіки стоїків — стерильність смислу-події: тільки тіла діють і страждають, але не безтілесні сутності, які по-суті лише наслідки дій і страждань [тіл]»[401].

Відкриваючи парадокс нейтральності, або третій стан сутності Дельоз стверджує про те, що смисл не залежить від форми його висловлення, тобто не залежить від ствердження або заперечення, а також будь-яка форма речення не може на нього вплинути. Так смисл не залежить від погляду з точки зору якості, кількості, відношення або модальності. Наприклад, Дельоз стверджує тотожність смислу речень «Бог є» і «Бога нема», так як Бог виявляється незалежною від денотату сутністю. Це стосується парадоксу відносно якості. Що стосується кількості — Дельоз стверджує, що смисл завжди подвійний. І якщо він не один, а інший — це ще не означає те, що він не виражає щось одне. Важливо те, що зазначає французький філософ відносно події та її часового контексту, про який ми поговоримо далі. Подія, на його думку, дробить власне теперішнє до нескінченності, так як в плані модальності вона є в однаковому стані як у минулому так і в майбутньому. Знову ж таки, Дельоз наводить Керролівський парадокс, що речення та подія на поверхні тісно пов’язані і після того як подія з’являється в реченні — вона несподівано виникає на поверхні. «... Керрол просить читача вгадати, чи він вигадав рядки пісень садівника у відповідності до подій, або ж події вигадані у відповідності з рядками»[402]. Подія і смисл, в певному розумінні, знаходяться у відношенні співпадіння і переважають над будь-якими можливими їх формами, таким чином «Чи не переважає тоді статус чистої події з притаманною йому фатальністю всі ці опозиції: ні приватне, ні публічне; ні колективне, ні індивідуальне. Чи не є смисл більш загрозливішим та всесильним у такій нейтральності — всесильним в тій мірі, в якій він є всіма цими речами одразу?»[403]. І, нарешті, що стосується парадоксу абсурду, або неможливих об’єктів — Дельоз виступає проти змішування понять абсурду і нонсенсу. Саме ці неможливі об’єкти і є вираженням нонсенсу, тобто, наприклад, того, що є у реченні і уособлює собою певний смисл і в той же час не може бути співставлене з реальним предметом. Це такі неможливі об’єкти як «квадратне коло» тощо. Дельоз називає подібні об’єкти такими, що в них відсутня характеристика буття, «вони поза буттям». Однак вони являють собою «зверх (над)-буття». «Неможливі сутності — це «зверх (над)-існуюче», зведене до мінімуму і наполегливо стверджуюче себе в реченні»[404].