Філософія як історія філософії: Підручник

У бесіді з Михайлом Рикліним у Москві (лютий 1990 року) Жак Дерріда визначає логоцентризм як європейську, західну мисленнєву традицію, пов’язану з філософією, метафізикою, наукою, мовою й залежну від логосу. Це — генеалогія логосу, яка представляє собою не лише спосіб вміщення логосу та його модусів (розуму, дискурсу і т. д.) в центрі всього, але й спосіб визначення самого логосу в якості сили, що централізує й збирає... logos, legeіn — як те, що збирає й кладе межі розсіюванню. Спосіб європейський, грецький за походженням. Це європейська структура, яка волею обставин перетворилась на всесвітню[410].

Логоцентризм виявляється основою не тільки релігійної філософії (тео-Логія), але й усіх вчень про буття (онто-Логія), будь-яких спроб ствердження суспільного ідеалу, а також підґрунтям європейського етноцентризму. Ця критика логоцентризму має метою продовження гайдеггерівського руйнування метафізики, показ «загадковості та таємничості того, що розуміють під безпосередністю, близькістю та присутністю».

Другий напрям «розробки» логоцентризму у Дерріда полягає в подоланні європейського етноцентризму шляхом реабілітації писемності та аналізу «логоцентричного» за своїм виникненням погляду на знак як єдність знаку та трансцендентного по відношенню до нього референта.

Головним завданням Дерріда є критика метафізики, тобто усталених філософських принципів, категорій та понять. Його мета — навіть не просто критика філософії, а «структуральний» перегляд основних її засад.

«Критика метафізики» — не зовсім точна назва наукової діяльності Дерріда: мова йде про «реконструкцію», яка поєднує руйнівне «де» з «кон», що підкреслює наслідування, неперервність.

У своїй стратегії «подолання метафізики» Ж. Дерріда більш послідовний, ніж його попередники та колеги. У чому ж суть деррідівської «реконструкції» буття?

Ж. Дерріда проголошує неістинними, надуманими та несправжніми основоположні «іпостасі» філософського мислення — поняття «буття», «субстанції», «акциденції», «суб’єкт», «об’єкт», «екзистенція». «свідомість», «людина», «Бог», «совість» і т. д. Замість них, оскільки це — «неістинне» пізнання «неістинного» буття, пропонуються певні умоглядні структури: «логос — міф», «інтелігібельність — сенсибільність», «логіка — риторика», «мова — письмо», «інтуїція — сигніфікація» та ін.

Усі традиційні пари відношень, наприклад, «суб’єкт-об’єктне відношення», «субстанція — акциденція», «сутність — явище», «свідомість — дійсність», «людина — Бог» та ін., оголошуються безплідними тлумаченнями певної ілюзії. Що це за ілюзія, яка протягом тисячоліть формувала всі наявні форми суспільної, індивідуальної та філософської свідомості? Це, на думку Дерріда, — «ілюзія обґрунтованості наявного буття» або ілюзія «присутності». Свідомості, за Дерріда, слід позбутися такої застарілої парадигми мислення та світовідчуття як «присутність» і натомість вдатися до нової парадигми — схемоцентричного мислення.

Основний «удар» Ж. Дерріда спрямовує проти принципу репрезентативності, що був домінуючим протягом усього розвитку історії філософії. Це, на думку Дерріда, призводить до безперервного, безплідного та безрезультатного повторювання усталених ментальних схем, веде до схематизації пізнання та до похибок у пізнанні. крім того, це є причиною того, що все розмаїття філософських ідей та теорій зводиться до «прогонки» однієї єдиної версії, яка впирається знову ж таки в «ілюзію обґрунтованості наявного буття».