Філософія як історія філософії: Підручник

Головне джерело натхнення у пошуку Дельозом поверхні, граничності сенсу полягає у творах Керрола. Саме Керрол, на думку Дельоза, винаходить той чистий «прошарок» сенсу, який і не глибина і не висота, але певне граничне буття. Це буття властиве як справжнє всьому, але його чисте виявлення і пізнання можливе саме шляхом створення «відсутніх» у реальності смислів, але які можуть бути такими ж діючими як і загальноприйняті та звичайно функціонуючі.

Один з способів збагнути таємницю сенсу полягає у особливому ставленні до «речення» — до його наповнення. Так як між мовою та подіями-ефектами існує суттєвий зв’язок. У реченні існує певне «коло», яке складається з елементів — денотації, маніфестації, сигніфікації. Всі три елементи певним чином співвіднесені та пов’язані між собою.

Слово «Я» Дельоз вважає основним маніфестантом. «Я» дійсно первинно, тому що дозволяє початися мовленню. Смисл перебуває у віруваннях (або бажаннях) того, хто висловлює себе, — зазначає Дельоз, посилаючись на роботу Бертрана Рассела «Дослідження істини і значення». «Однак ... порядок вірувань та бажань заснований на порядку понятійних імплікацій значення, і тотожність Я, яке говорить або вимовляє «Я», гарантується лише неперервністю певних означувальних» (понять Бога, світу...)[395]. Доречно буде зазначити з цього приводу про поліваріантність можливих смислів, які дуже часто залежать від простого спрямування на його видобуток — як у прикладі Дельоза з Керрола: «... Герцогиня кожного разу видобуває мораль та навчання моральнісності з чого завгодно...»[396].

Сигніфікація залежить від імпліцитних відношень у реченні і пов’язана з універсальними або загальними поняттями. Тут чітко спостерігається вплив на Дельоза ідеї Д. Юма. Юм, продовжуючи лінію заперечення загальних понять Дж. Берклі, стверджує неможливість відповідності загального поняття реальній сукупності речей, на яку воно вказує. Це пов’язано з тим, що людина не здатна уявити всю сукупність одиничностей, на які вказує загальне поняття, але уявляє лише частину з них. І, таким чином, загальне поняття втрачає свій сенс, бо може претендувати лише на денотацію певної обмеженої сукупності одиничностей (речей, предметів тощо).

Смисл Дельоз називає четвертим відношенням речення. Смисл є тим, що висловлюється у реченні, «...це безтілесна, складна і нередукована ні до чого сутність на поверхні речей; чиста подія, властива реченню та перебуваюча у ньому»[397]. Французький філософ говорить про смисл як про дещо «нейтральне». Виявлення сенсу дуже складний і неоднозначний процес і схожий на пошук того, чого може і не бути. Однак «Логіку смислу надихає дух емпіризму» [26, с. 40]. На думку Дельоза лише емпіризм здатен вийти за межі явищ і не потрапити у полон до Ідеї. Як вже було зазначено, смисл тісно пов’язаний з подією. Подія ж це те, що знаходиться на межі поєднання речей з реченнями. Так, на прикладі функції Шалтая-Болтая (персонажа одного з Керролівських творів) — Дельоз намагається продемонструвати принципову відмінність перебування в дискурсі поверхні і на відміну від неї в інших площинах можливого виразу. «Шалтай-Болтай протиставляє безпристрасності подій дії та страждання тіл, природі сенсу, який не можна поглинути — придатну до вжитку природу речей, світловодозвуконепроникності безтілесних сутностей без товщини — суміш та взаємопроникнення субстанцій, спротив поверхні — м’яку податливість глибини, коротше, «гордості» глаголів — благодушність іменників і прикметників. ... Проникнути по ту сторону дзеркала — означає перейти від відношення денотації до відношення вираження, не зупиняючись на проміжках — маніфестації та сигніфікації»[398]. Тобто вираз не завжди означає спрямування на предмет, об’єкт (денотат). Але може означати щось невизначене в якості предмету денотації. Це може бути якась дія, або ж певна подія. Така невизначеність в якості предмету можна позначити як «це». Однак, «це» не обов’язково вказує на «щось», що безпосередньо підлягає демонструванню. «Це» Дельоз визначає як «невизначене alіquіd» (ще по-іншому Дельоз називає такий випадок езотеричним словом) і його можна продемонструвати за допомогою рефрену з тексту Керрола: «І з свічкою шукали вони, і з розумом, з упованням та міцною ломакою»[399].