Філософія як історія філософії: Підручник

Власні поняття Дерріда мають обов’язково амбівалентний статус: вони вимушені «самознищуватись» і «самостиратись» у вирішальний момент, щоб не гіпостазуватись та не набувати метафізичного статусу. Дисципліна, що конструюється Дерріда — «граматологія» — мусить, на думку дослідника, виникнути не на уламках зруйнованої культурної традиції, але, напроти, виявити такі її першочергові основи, по відношенню до яких усі інші внутрішньо метафізичні розмежування виявляються вторинними, похідними.

«Граматологія — це нова, створена Жаком Дерріда дисципліна, яка являє собою особливу теорію письма, що дає загальні принципи підходу до різних культурних текстів. Необхідність створення цієї дисципліни є очевидною... Завдання, які стоять перед граматологією, є грандіозними, позаяк вона повинна деконструювати все, що пов’язує концепти та норми науковості з логоцентризмом, фонологізмом, онтологією»[413].

На думку Ж. Дерріда, «деконструювання повинно постійно уникати того, щоб руйнування класичного проекту наук знову зісковзувало в донауковий емпіризм. Це передбачає своєрідну подвійну бухгалтерію в граматологічній практиці: треба водночас вийти з метафізичного позитивізму та сцієнтизму — й наголосити на тому, що у фактичній науковій праці сприяє її звільненню від метафізичних гіпотез, які тяжіють від самих її витоків над її визначенням та її рухом»[414].

Центральне місце у книзі «Про граматологію», присвяченій даному питанню, відведене поняттю «письмо», що розглядається як процес, котрий неперервно розгортається, не знає ні початку, ні кінця, ні дискретних фаз та станів.

Впродовж тривалого часу техніка та метафізика логоцентризму змішувалися, що викликало так звану «смерть цивілізації книги», котра насправді є не що інше, як «Оголошення про сенс слова», нові зміни в історії писемності, в історії як писемності. Доба Логосу принижує писемність думаючу як посередництво, цій добі належить різниця між означальним та означувальним або принаймні порушення їхнього «паралелізму».

Ж. Дерріда намагається довести первинність графічного письма стосовно звукового мовлення, показати перевагу граматології над фонологізмом. Також, згідно з Ж. Дерріда, під час звукового мовлення виникає ілюзія незалежності, суверенності свідомості промовця, самоцінності його «я», яке полягає в «cogіto». Саме «cogіto» і становить так зване «трансцендентальне означуване», яке керує структурою, не підлягаючи при цьому ніяким законам. Таким чином, маємо «свідомість, що розмовляє», яка слугує тільки собі, замкнута на себе. У цьому, на думку Дерріда, й виявляється логоцентризм, який стверджує, що письмо — це похідне від звукового мовлення, яке намагається відтворити смисл, прихований у свідомості[415].