Крига. Частини І–ІІ

… Я бачив, як вона гойдалася на хвилях, за кількадесят аршинов від мене, коли я плив до винищувача, що збирав уцілілих, — труна з тілом адмірала фон Фелькерзама. Нас урятував «Буйный», утім половина екіпажу «Осляби» втонула. Японці не припиняли обстрілу, зрештою їх уже навіть не було видно на обрії, імла, дими, сіре небо, сіре море, й вони також фарбували собі корпуси й надбудови темно-оливковою фарбою, тож уже годі було розгледіти, хто в нас стріляє, хто вбиває, «Буйный» — поцілений, «Бравый» — поцілений; ми втікали в туман, подалі від поля бою. Тільки гуркіт, який лунав над водами протоки, тільки точкові спалахи, які пробивалися крізь ту суспензію сіризни, свідчили про перебіг бою. Капітан Коломєйцев шукав ескадру легких крейсерів, не знаю, чи ми блукали, загубившись, чи, може, капітан хотів спочатку навести сякий-такий лад на «Буйном», — йому потрібно було розмістити якось на його палубі понад двісті уцілілих. Я втиснувся на місток, ледь перев’язаний, із оком, залитим кров’ю, змерзлий, і підслуховував офіцерів. Вони знали не більше. Було наказано йти за легкими силами й на їхньому лівому траверсі — але де групувалися ті легкі сили? Хто ними командував? Чи Рожественський ще живий? Не було жодного плану битви, жоден план до капітана не дійшов. Офіцери намагалися вичитати бодай щось зі старих наказів, але ці накази не пасували до ситуації. Ледве ми увійшли у шикування крейсерів, Коломєйцев вивів із нього «Буйного». Великий вихор диму, наче перевернута піраміда чорних хмар у небі, а під нею, під її вершком, — червоне полум’я. Це палав «Суворов», флаґманський корабель адмірала Рожественського, уже наполовину затонулий. Офіцери протестували, що на судні немає місця, та капітан наказав підійти до панцерника й підібрати його екіпаж. Ми увійшли в зону вогню, японська артилерія трощила «Суворова» на друзки, а в нас борт, як на параді: сотні людей стоять і витрішки продають, влучить снаряд — усім капут. Шлюпки — немає шлюпок; на «Буйном» усі поламані, на «Суворове» розтрощені або палають. Що робити? Коломєйцев наказує підійти ще ближче, — але хвиля висока, й вогонь від «Суворова», наче від гутної печі, й японцы щораз краще пристрілюються, — а він наказує підійти й приймати людей із борта на борт. Так перекидали нам із «Суворова» офіцерів і поранених, аж врешті й у «Буйного» влучили, уламки вбили кока, врятованого з «Осляби». Сильно занурені, врешті ми відійшли від потопаючого панцерника. Мене викликали до офіцерських кают, перший наказав мені заопікуватися штабними із флаґманського корабля. Входжу у кают-компанію, яка теж уже стала шпитальною палатою… Хто лежить на дивані під ілюмінатором? Віце-адмірал Рожественський.