Перспективи Української Революції

Як тільки втримуються ці ґаранти московсько-большевицького панування над якоюсь країною, то під тиском конєчности большевики можуть іти на різні тимчасові поступки національно-політичним, економічним, релігійним і культурним прагненням даного народу. Таж і за Леніна, і за Сталіна були такі відлиги й пом'ягшення режиму, коли приходила скрута. Був НЕП, була «українізація», був другий наворот «українізації» під час останньої війни. А потім, коли большевики скріплять своє становище, приходить нове прикручення режимної шруби. Для Москви найважливіше, щоб тільки втримати в руках віжки, хоча б на деякий час їх і попустити.

Другий висновок з порівняння розвитку в Польщі й Мадярщині — це чергове ствердження, коли доходить до порушення комуністичної системи й диктатури комуністичної партії, тоді большевики змасовують свої мілітарні сили й розправляються з даним народом в найжорстокіший спосіб.

Дехто схоче тим обґрунтувати погляд, мовляв, у підбольше-вицьких умовах неможливий і недоцільний революційний шлях до визволення, а ступневим еволюційним способом народ може осягнути свободу. Це самообманний погляд. Близько сороклітня історія большевицького поневолювання народів дає чимало прикладів, що большевики якийсь час ніби потурають постепенному поширюванню свобід якогось народу, в різних ділянках життя, а потім нагло загострюють курс і розгромлюють не тільки всі здобутки того процесу, а й ті всі національні сили, які в ньому проявилися. У большевиків питання переходу від пом'ягшеної тактики до безоглядного знищування є узалежнене передусім від змісту і ступеня самостійницького процесу. Коли справи доходять до захитання московського панування й комуністичної системи, тоді Москва діє без маски, однаково, чи має справу з революційним зривом, чи еволюційним розвитком.