Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
Таких наслідків напевно не бажали собі диктатори з Кремля. На це виразно вказує одночасне застосування ініної тактики супроти Польщі. Коли ж своєю брутальністю супроти мадярів большевики перекреслили свої тактичні пляни, то це вказує на те, що тут вирішували інші, важливіші для них мотиви.
Порівняльний розгляд цих двох випадків — большевицької реакції на події в Польщі й на Мадярщині — розкриває ті большевиками дбайливо масковані межі, де на них кінчається вплив тактичних міркувань, а вирішують єдино голі заміри московського загарбницького імперіялізму. Це питання варто основніше розглянути, бо відповідь на нього дає підстави для пізнання стратегії большевизму і для передбачення большевицького поступовання у критичних ситуаціях. В газетній статті можна тільки відмітити найважливіші моменти.
В чому ж основна ріжниця між розрухами в Польщі й на Мадярщині в початковій їх стадії? Підкреслюємо: в початковій стадії відносних подій в обидвох країнах, бо в дальшому розвитку ріжниця стала цілком очевидною. Тим часом большевицька реакція відразу була іншою, не зважаючи назверхню подібність перших заколотів. У Мадярщині большевики на самому початку виступили з танками й сальвами проти демонстрацій, а в Польщі, після зустрічі верхівки КПСС з Центральним Комітетом компартії, який почав ребелію, припинили розпочаті приготування до мілітарної реакції.
В Польщі компартія змогла в той час хитрою тактикою опанувати розбурхані самостійницькі настрої мас, встиснути їх у своє річище і втримати в сприємливих для Москви межах. Ґомулка та його прихильники, використовували свою марку націонал-комуністів, заграли ролю речників національно-самостійницьких прагнень Польщі. Насправді ж їхні претенсії до Москви не перейшли поза вимоги деякої автономії для польської компартії, зменшення централістичного тиску Кремля й зокрема внутрішньо-партійних порахунків з особами найбільш скомпромітованими через дотеперішні комуністичні практики. Те, що вони обстоювали з національних домагань польського народу, обмежувалося на мінімальних поступках, на які комуністичний режим мусів піти, щоб бодай частинно розрядити напругу протикомуністичних й протимосковських настроїв і запобігти неминучому вибухові.
Московські верховоди зрозуміли, що така внутрішня ребелія випробованих комуністів не переступає занадто меж; хрущовської тактики «відсталінізування», а очолений ними компартії й режиму та їхні скромні реформи діятимуть як запобіжний вентиль. В загрозливій ситуації Москва теж погоджується на незначні поступки, «крок назад», якщо цим забезпечує собі змогу пізніше зробити «два кроки вперед». Вирішне значення для Кремля мала Гарантія, яку давав Ґомулка, що в Польщі буде збережена комуністична система, диктатура комуністичної партії та залишаться залоги совєтської армії. Це головні стовпи московського володіння над підбитими народами. Якщо ці стовпи залишаються непорушені, то все інше має, тимчасово, другорядне значення для Москви.
Натомість у Мадярщині перші демонстрації відразу надали цілком інший напрям розвиткові подій. В Будапешті вийшли на вулицю народні маси з виразним революційним, протимосковсь-ким і протикомуністичним наставленням і з такими ж гаслами. Компартія — ані як цілість, ані як будь-яка її частина — не мала жодних даних спинити, чи осідлати народне зрушення. Большевики, враз із своєю аґентрою, — верхівкою компартії в Мадярщині зразу вирішили, що для втримання їхнього панування нема інших виглядів, як тільки здушення революції насильством. По тій лінії вони пішли послідовно. А тимчасові поступки й компроміси супроти вимог революції вони робили тільки з тактичних міркувань, щоб скористати на часі та не бути цілком усуненими в най-критичнішому моменті.
Перший висновок з цього порівняння такий, що для большевиків найважливішою справою та одночасно критичною лінією, поза якою політична тактика не має значення, є втримати диктатуру компартії в загарбаних країнах. Стаціонування совєтських залог становить головний стовп московського посідання. Армія несе головний тягар совєтського володіння тільки в початкових і критичних стадіях підкорювання якоїсь країни, а нормально вона виконує ролю забезпечуючої підпори. Постійне панування Москви над кожною країною здійснюється через тотальну комуністичну систему, яка заковує в диби всі ділянки життя, цілий народ і кожну людину. Компартія й комуністичний режим дають найпевнішу запоруку підлеглости Москві. Через свою протиставність до волі, бажань і життєвих потреб власної нації вони мусять спиратися на насилля комуністичного апарату й на силу московської імперії, щоб постійно втримати свою владу. А з цього випливає тривала залежність від Москви й конечність служити їй.