Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
— порушив службову таємницю й накази, які регламентують порядок ознайомлення з таємною інформацією, — повчально-занудним тоном продовжив Зорій.
— Богдане Даниловичу, так то воно так, але якби ми — маю на увазі й декого, хто сидить у цьому кабінеті, крім мене — у всьому дотримувалися букви наказів, то жодної серйозної справи не довели б до кінця. Зараз я доповім вам зміст документів, що лежать у вас на столі, і тоді, я впевнений, зміните гнів на милість.
— Коли ти встиг усе це накопати? Я ж, здається, знаю про кожен твій крок. Сам надавав тобі стільки завдань, що на десятьох вистачить. Чи, може, ти нічого не робиш у наших справах?
— Пане полковнику…
— Жартую, Вікторе, жартую. А втім, вчинімо так: ти йди працюй, а я почитаю документи сам. Якщо чогось не зрозумію — запитаю в тебе. Домовилися?
— Ех, Богдане Даниловичу, позбавили мене такого задоволення. Я ж так мріяв доповісти про все особисто! Тим більше — в тих папірцях, що лежать перед вами, є інформація про наших давніх знайомих. Хіба ви не знаєте, що іноді підлеглим треба давати можливість реалізовувати їхні марнославні природні здібності? Ви ж так можете вбити будь-які бажання здорової конкуренції і задоволення егоїстичних природних інстинктів.
— Знаю я твої природні інстинкти.
— На що ви, пане полковнику, натякаєте?
— Ти б пожалів бідних дівчат. Вони ж сподіваються, що кожна з них — єдина у тебе. Одна вона і лише вона. А ти розвів гарем. Негарно так, молодий чоловіче, негарно.
— Ой, хто б казав!
— Не зрозумів. Що ти маєш на увазі?
— Та то я, так би мовити, для самооборони.
— Дивись мені, а то розповім усе твоїй Тетяні, - Зорій погрозив пальцем.
— Я теж знаю ваш домашній телефон, — Віктор підвівся зі стільця й потихеньку позадкував до дверей.
— Згинь, нечиста сило, — Богдан Данилович різко встав і удав, що має намір побігти за Яругою. Той засміявся й прожогом вискочив у коридор.
4
Богдан Данилович направду любив особисто ознайомитися з оригіналами зведень про здійснення оперативно-технічних заходів, читав звіти розвідників зовнішнього спостереження. Бо ж нерідко траплялося так, що, пишучи короткі меморандуми оперативних матеріалів «для начальства», оперативні працівники опускали важливі моменти, вважаючи їх несуттєвими, і в яких досвідчений начальник міг знайти потрібне зерно або й ключ до розгадки.
Зорій відклав документ, над яким працював, коли зайшов Яруга, і почав уважно читати папери, принесені підполковником.
Таємно
Прим.№ 1
Зведення Служби зовнішнього спостереження
Спостереження розпочато о 9 годині 32 хвилини.
Об’єкту присвоєно оперативне ім’я Брут. Описання об’єкта: мужчина років 45, вище середнього зросту (приблизно 1 м 80 см), без головного убору, волосся темне, одягнений в осінню легку куртку темно-сірого кольору, темні брюки, чорні осінні туфлі. У руках тримає целофановий пакет, на якому зображена якась геометрична фігура. Зміст пакета зовні визначити не вдалося.
Брут один, без супроводу, вийшов з готелю «Дніпро», повільною ходою попрямував вулицею Хрещатик у напрямку Майдану Незалежності. Перетнув перехрестя, не спускаючись до підземного переходу, і, дійшовши до державної консерваторії, хвилин десять ходив біля цього будинку.
10:00. Брут пройшов повз кінотеатр «Україна», дійшовши до станції метро «Хрещатик — театр Івана Франка», увійшов у фоє. Купив жетон, спустився ескалатором до підземної станції, сів у поїзд, що рухався у напрямку Дарниці. Не перевірявся, ні з ким не спілкувався.
10:28. Брут вийшов на станції «Гідропарк», пройшов, ретельно перевіряючись, углиб парку, дійшов до внутрішнього озера, походив біля нього, «милуючись природою». Дістав з пакета білий батон хліба, відщипнув кілька разів і кинув шматки батона диким качкам, що плавали в озері.
10:55. До Брута підійшов мужчина, щось сказав, показуючи на качок. Об’єкту-2 присвоєно оперативне ім’я Красунчик.