Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
— Ні, Петре, то була б велика честь для них. Ми поставимо їх усіх перед судом. Це крутіше. Я можу забрати з собою ті касети?
— Думаю, хай вони поки що побудуть тут. І не тому, що я начебто тобі не довіряю. Просто ти зараз будеш у такому пресингу, що… — Крюк поклав руку на плече Зорія, — коротше, хай будуть у мами Секлети на горищі. У кутку є стара металева духовка — в ній лежатимуть касети з компрою на тих бандюків. А там матеріалів справді вистачить, щоб засадити їх надовго.
— Угу, — похитав головою Зорій, — засадиш. За цієї влади швидше тебе зашлють туди, де Макар телят не пас. Міняти владу треба, міняти.
— Авжеж, міняти, — думаючи про щось своє, промовив Петро. — Ходім вип’ємо.
— Я ж за кермом.
— За яким кермом? Не бачу в твоїх руках керма, — засміявся Крюк. — Ходім уже…
10
Вони знову дивилися на Богдана по-особливому. В їхніх поглядах надія, віра й упевненість перемежовувалися з сумнівом і навіть тривогою. Невже вони йому не зовсім вірили? Невже ці найближчі Богданові люди не впевнені у його здатності довести задумане до кінця?
Жінка сиділа, як завжди, за столом на покуті. В.М. - там само, по праву руку. Ті самі лампадка й ікона Божої Матері.
Цього разу Богданові Даниловичу захотілося докладніше розповісти про останні події. І тільки-но він уже зібрався це зробити, як жінка спокійно, але суворо сказала:
— Те, що ти хочеш нам розповісти, ми знаємо, й у нас є сумніви щодо правильності деяких твоїх учинків. Ти, Богдане, як нам здається, останнім часом не дуже-то переймаєшся долями людей, які погодилися тобі допомагати в серйозній справі. Через твою неувагу мало не загинув письменник Тесля, який тобі завжди вірив і надіявся на тебе. Смерть твого побратима й однодумця Дениса Файлова, якого вбили твої, а не його вороги, теж на твоїй совісті. Зараз ти взяв відповідальність за майбутнє ще однієї людини — Петра Крюка, хоча й переклав частину його гріхів на свою душу. Чи, може, ти забув ще про одну особу, з якою пов’язані твої надії змінити на краще ситуацію в країні? Пора б тобі вже визначитися в пріоритетах і звернути увагу на те, що навколо твоєї основної козирної карти, якою ти плануєш побити всіх тузів, теж збираються хмари. Не думай, що для твоїх противників залишилися непомітними кроки, які роблять твої люди, щоб добратися до вершини влади.
В. М. кивав, підтримуючи те, про що говорила жінка. Між ними не було ієрархічних умовностей. Вони не підпорядковувалися одне одному й були незалежними, як бувають незалежними ті, які тримають акції однієї великої справи у співвідношенні 50 на 50. Богдан Данилович теж однаково поважав цих двох людей, але думка жінки для нього все ж була вагоміша й визначальна.
Усе сказане — щира правда. Ці двоє як ніхто вболівали за нього та його справу й саме по них він вивіряв кожен свій крок.
Але найголовніше, що понад усе цінив Богдан у їхніх незвичних стосунках, — безсумнівна доброзичливість разом із цілковитою об’єктивністю й безхитрісністю. Кожне таке спілкування давало Зорію не тільки наснагу й упевненість у власних вчинках, а й сприяло усвідомленню того, що за кожним його кроком спостерігають і дають оцінку.
— Спасибі, я все зрозумів. Справді, мені треба більше думати, — Богдан Данилович знав, що жінка й В. М. не скажуть йому більше ні слова. І він знову був на полі битви, куди вийшов уже давно, й ось тепер вступає в найвідповідальнішу її фазу — підготовку до вирішального наступу.
Якщо не вийде так, як він запланував, та ще й, не дай Бог, будуть жертви — ті двоє найкращих його доброзичливців стануть найсуворішими й невблаганними суддями.
Книга третя. Транквілізатор для дами
… У нього було два життя: одне явне, яке бачили і знали всі, кому це потрібно було, повне умовної правди й умовного обману, схоже цілком на життя його знайомих і друзів, й інше — що тривало таємно. І за якимось дивним збігом обставин, можливо, випадковим, усе, що було для нього важливо, цікаво, необхідно, у чому він був щирий і не обманював себе, що становило зерно його життя, відбувалося таємно від інших, а все, що було його неправдою, його оболонкою, в яку він ховався, щоб сховати правду… — все це було явним. І по собі він судив про інших, не вірив тому, що бачив, і завжди припускав, що в кожної людини під покровом таємниці, як під покровом ночі, проходить його справжнє, найцікавіше життя…