Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
— Ось так, — сказав уголос Зорій, — звичайнісінька ситуація.
У селах раніше рідко зачиняли хати на замок чи на засув. Найнадійнішою пересторогою, мовляв, хазяїв у хаті немає, був віник, що стояв перед дверима, або гілочка, застромлена в ручку дверей. Такий замок ніхто з односельців відчинити не наважувався. Баба Секлета жила ще тим життям, до якого звикла здавна, коли народ був і совісним, і чесним. Коли то було…
Зорій піднявся східцями, відчинив двері й знову оторопів. Перед ним були точно такі самі сіни, як і в маминій хаті: у стелі — дерев’яна ляда, в кутку — драбина, по якій можна залізти на горище, двоє дверей — вправо і прямо. Богдан знав: за дверима, що перед ним, буде невеличка кухня, яку в селі називають «хатина», а другі двері приведуть у світлицю. Ця світлиця зазвичай темна, бо зовнішні віконниці у вікнах весь
час тримали зачиненими, щоб улітку зберегти прохолоду, а взимку, тепло. Хоча взимку рідко хто жив у світлицях. І з міркувань економії навіть не топили. Та й зараз двері туди, напевно, зачинені.
Богдан смикнув за ручку — двері не піддалися. Тоді він натиснув на ручку дверей, що були перед ним, і опинився в невеличкій кімнатці, де за дерев’яним старим облізлим столом уже сидів Крюк. Баба Секлета швидко збирала на стіл. Зорій звернув увагу, що окрім столу, одного стільця та неширокої дерев’яної лавки в кімнатці в кутку на звичайній табуретці стояв невеличкий, але новенький телевізор-двійка. Крюк, простеживши за поглядом Богдана Даниловича, сказав:
Ні, телевізор тут, на жаль чи на щастя, не ловить. Якась сірість, рябизна та смуги. Мабуть, десь поруч військові релейні лінії або ще якась зараза. У нас Секлета Прокопівна — людина просунута. Я їй привожу касети, вона з великим задоволенням дивиться ті ж таки мильні серіали, які полюбляють й інші жінки, по відику. А для новин і погоди у неї ще від царя Гороха он біля печі висить радіо, яке в народі інакше, ніж брехунець, не називають. Правда ж, мамо Секлето?
— Правда, синок, правда, — жінка, здається, закінчила нехитре сервірування і стояла біля столу, не знаючи, що далі робити.
— Мамо Секлето, — Крюк ніжно подивився на стареньку, — ви з нами перекусите? Вип’ємо по грамульці…
— Дітки, якщо можна, я схожу до баби Варки, віднесу їй попоїсти, а то вона зовсім стара, і я трішечки їй допомагаю.
А ви тут без мене — випийте і закусіть. А потім поговоримо: розкажете, що там у світі робиться, чи не буде війни? Ну, я пішла, — вона взяла пакет і зачинила за собою двері. Богдан з осудом глянув на Крюка.
— Твоя правда: я попросив її, щоб вона прогулялася. Нам же треба вирішити головне питання, задля якого ми сюди приїхали, а тобі, я так розумію, розсиджуватися ніколи, — Петро виліз із-за столу, вийшов у сіни. Зорій чув, як він поліз на горище, хвилин з п’ять там чимось шарудів і повернувся з чималеньким обмотаним скотчем пакунком у сірому папері.
— Схоже на бомбу, — засміявся Зорій.
— А це бомба і є, - Петро взяв зі столу ножа й почав звільняти вміст пакунка. Коли всі обгортки зняв, у руках опинилися кілька звичайних побутових відеокасет. Петро вибрав одну з них, вставив у магнітофон і натиснув на кнопку пульта. На екрані з’явився чоловік, що ходив по кімнаті. Зорій відразу впізнав себе. Коли той Богдан, що на екрані, засунув руку в свої штани, Зорій різко сказав:
— Припини! — він устав з-за столу й вийшов надвір. Крюк вимкнув телевізор і теж пішов слідом.
Вони стояли під яблунею і знову говорили. І що більше пояснював Зорій, то світлішим і радіснішим ставало обличчя Крюка. Цей загартований у бійцівських поєдинках, бійках та операціях чоловік розумів пояснення свого колеги про причини того, як нормальний, без психічних відхилень і збочень мужик управлявся в самозадоволенні. Більше того, Петро ще раз переконався, що для Богдана немає перешкод, які б він не здолав, ідучи до своєї мети. І він заповажав свого побратима ще більше.
— Там, окрім цього непорозуміння, є ще дуже багато цікавого. Назаров писав на відео все, що відбувалося в його садибі, в тому числі й своїх партнерів. Тих записів вистачить, щоб поставити їх усіх на коліна і примусити робити мінет усій Службі безпеки України.