Вулиця Червоних Троянд
- Автор: Стась Анатолий Алексеевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вулиця Червоних Троянд». Краткое содержание книги:
До книги увійшли:
Гестапівці довго, уперто винюхували сліди підпілля. Кілька разів їм майже вдавалося вхопитися за ниточку, по якій вони мали надію розмотати весь клубок. Першим заарештували Михайла Ткачова, колишньою військового з аеродромної обслуги, який утік з полону і працював на міському базарі бляхарем. У його халабуді серед шматків залізяччя та різного мотлоху гестапівці під час обшуку натрапили на розібрані гвинтівки. Ткачов не встиг передати зброю зв'язковому партизанів. Бляхаря жорстоко катували. Він мовчав. І мовчки помор під тортурами.
Згодом схопили Григорія Лопотецького. В його обов'язки входило тримати в порядку кілька кілометрів профільованого шляху Ніжин — Бахмач. Після нерясного дощу дорога раптом просіла в кількох місцях, закривши шлях німецьким грузовикам, що курсували з військовими вантажами до Бахмацького залізничного вузла. Викликаний гітлерівцями спеціаліст-інженер із військово-будівельної організації Тодта встановив: дорогу було пошкоджено навмисне, воду підвели вміло і досить хитро.
Батюк наполягав, щоб Лопотецький негайно перебрався в ліс, але той затримався в місті. І потрапив у гестапо. На допитах йому ламали руки, рвали волосся. Потім розстріляли. Після загибелі Ткачова і Лопотецького нікого із членів підпільної організації гітлерівці не чіпали, бо таємна поліція не одержала від закатованих жодних відомостей. Підпілля продовжувало діяти.
Чомусь ми іноді обходимо мовчанкою імена зрадників. А даремно. Люди повинні знати, чия підлість призводила До загибелі відважних патріотів. Два негідники зробили свою чорну справу і в Ніжині. Їх ніхто не катував. Вони самі прийшли в гестапо й виказали підпільників у дні, коли вже наближався гуркіт фронтової канонади. Один був лікар Єгоров, другий — якийсь Емануїлов, котрого звали Сашком. Вони знали багатьох підпільників. Знали і Якова Батюка.
Почались арешти.
Рая Ороховатська, Микола Шуст, Іван Шумай, Володя Черепанов, Микола Кузьменко та ще декотрі встигли залишити місто й дісталися до партизанів. Устиг і Віктор Нелеп. А Зіна, його дружина, вибиралася з Ніжина іншою дорогою, тікала з п'ятимісячною донькою на руках. За нею погналися, стріляли. Вже за містом вона упала, втратила Свідомість. Поблизу проїздив кіньми якийсь селянин, він поклав жінку на підводу, прикрив сіном. Розлютовані поліцаї, не розуміючи, куди поділася втікачка, видерли з рук селянина немовля й задушили ремінякою від гвинтівки…
У ті години, коли на ноги було піднято гестапо й СД, Яків Батюк із сестрою Євгенією, не знаючи про небезпеку, йшли Пролетарською вулицею, поверталися від кравця, котрий готував партизанам шапки. Хтось із товаришів перестрів їх і попередив, що до їхнього дому приходили гестапівці. Батько й мати Якова, на щастя, поїхали до старшої дочки, квартира стояла на замку. Гестапівці, видно, щоб не сполохати мешканців дому, потопталися біля порога й зникли. Женя вирішила пробратися на вулицю Рози Люксембург. Рідні мали от-от повернутися, вона хотіла перехопити їх, сказати, щоб не заходили до квартири. Яків чекав на сестру на Інтернаціональній, 16, в домі свого давнього знайомого Василя Мини. Та він її так і не діждався. Женю схопили неподалік від їхнього будинку.
Василь Мина довго умовляв Якова, пропонував свою поміч, хотів вивести його з міста. Яків відмовився. Сказав, що буде чекати до вечора, мусить з'ясувати, хто з підпільників уцілів, з ким доведеться продовжувати роботу.
Поряд із хатиною Мини жив помічник начальника тюрми Боярський. Напевно, він помітив Якова, коли той завернув у подвір'я на Інтернаціональній. Разом із гестапівцями тюремщик прикотив туди на легковій машині.
Побачивши у вікно машину, Василь Мина розпачливо проговорив:
— Десять хвилин тому ми ще могли б встигнути…
— Ні, я не мав права тікати, зрозумій, — м'яко відповів Яків. — Мій обов'язок — бути разом з товаришами, їх чекають тяжкі дні. Спробую взяти на себе все. Кажи німцям, що ти мене вперше бачиш, що я забрів до тебе випадково. Прощай!
Коли увійшли гестапівці, Яків стояв біля вікна. Офіцер вгледів темні окуляри, загорлав: