Крабат
- Автор: Пройслер Отфрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-196-2
- Переводчик: Владимир Василюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Крабат». Краткое содержание книги:
«Крабат» — кращий твір Отфріда Пройслера — одного із найпопулярніших сучасних німецьких письменників.
— А декотрі, — підхопив капрал, — а декотрі під час війни в офіцери, а то і в генерали вискакують! Побий мене грім, якщо кажу неправду!
— Нема чого тут довго розпатякувати! — втрутився лейтенант. — Бачу, ви хлопці браві, гайда до нас у полк! Беру вас рекрутами. Ну що, по руках?
— По руках! — Тонда потис простягнену лейтенантом руку. Міхал, Мертен і решта зробили те саме.
Лейтенант засяяв од радості. Капрал, хоч і непевно тримався на ногах, додибав до хлопців, щоби заглянути їм у роти.
— Треба, чорт забирай, подивитися, чи міцно сидять у вас зуби! Для солдата вони дуже багато значать, надто передні! Інакше солдат під час бою не обкусить патрона й не вистрілить у ворога його світлості курфюрста, як того вимагає військова присяга.
У всіх мірошниченків зуби були здорові, тільки Андрушеві не сподобалися капралові. Він натиснув великим пальцем на його передні зуби. Хрусь! — два зуби зламалися.
— Дідько тебе взяв би! Який зухвалець! Зуби гнилі, як у старої баби, а преться в солдати! Геть із моїх очей, бо не ручаюсь за себе!
Андруш залишався спокійний.
— З вашого дозволу, поверніть мої зуби, — люб'язно сказав він.
— Ха-ха! — напустився капрал. — Може, застромиш їх у свій капелюх?
— У капелюх? — перепитав Андруш, ніби не розчув. — Ні, тільки не в капелюх!
Він узяв у капрала свої зуби й поставив їх на місце.
— Тепер вони сидять іще міцніше. Може, пан капрал хочуть переконатися?
Мірошниченки посміхалися, а капрал наливався люттю. Лейтенант, що вже рахував гроші за кожну голову, не дуже квапився відмовитись від Андруша, а тому звелів:
— Ану перевір!
Капрал знехотя почав виконувати наказ. Диво! Хоч як намагався він вирвати зуби, але не зміг їх навіть зрушити. Тоді він спробував виламати їх за допомоги свого мундштука.
— Якась нечиста сила! — видихнув засапаний капрал. — Що ж іще? Та не мені вирішувати, чи бути цьому конопатому солдатом. За вами, пане лейтенанте, останнє слово!
Лейтенант почухався за вухом. Хоча був він під хмелем, йому це також здалося дивним.
— Залишмо все до ранку. Перед відходом обстежимо хлопця ще раз. А зараз усім спати!
— Будь ласка! — відгукнувся Тонда. — Для вас, ваша милість, постелено ліжко Майстра, пана капрала чекає постіль у світлиці. А от де покласти панів єфрейторів та барабанника?
— Не сушіть собі голову ними! Їм достатньо буде й сіновалу.
Наступного дня вранці лейтенант прокинувся за будинком у ящику з буряками; капрал очунявся в кориті коло свиней. Обоє лаялися і проклинали все на світі. Мірошниченки — всі дванадцять — вдавали, що дуже здивовані. Як могло таке статися? Уночі вони самі вкладали панів, наче дітей, у ліжка. Як же вони опинилися тут? Може, якісь сноходи? Чи не пиво їх погнало надвір? Щастя, що не набили собі синяків і ґуль! Недаремно кажуть, що в дітей, дурнів і п'яниць найкращий янгол-охоронець.
— Стуліть пельку! — гримнув капрал. — Згиньте з очей та готуйтесь до походу! А ти, конопатий, покажи свої зуби!
Андрушеві зуби витримали випробування. Лейтенант переконався, що хлопець придатний до служби.
Поснідавши, вербувальники вирушили з рекрутами в дорогу. Вони марширували в бік Каменця, до місця відбору рекрутів. Попереду крокували лейтенант із барабанником, позаду — мірошниченки за ранжиром, за ними — два єфрейтори. Замикав колону капрал.
Мірошниченки були в доброму гуморі, чого не скажеш про їхніх супровідників. Що довше вони марширували, то дедалі блідішими й кислішими ставали їхні обличчя, дедалі частіше вони один по одному зникали в кущах. Крабат, що крокував в останньому ряду зі Сташком, почув, як один з єфрейторів сказав:
— О Боже, мені так погано, ніби я з'їв десять фунтів клейстеру!
Крабат весело підморгнув до Сташка й подумав: «Таке буває, коли тирса здається вермішеллю, а махорка кропом!»
Опівдні лейтенант дозволив трохи перепочити на галявині в березовому гаю.
— До Каменця чверть милі. Кому треба в кущі, не гайтеся. Це — остання нагода. Капрале!
— Слухаю, ваша милість!
— Перевірте, чи акуратно склали хлопці свої речі. Пильнуйте, щоби вони не псували шерег і відбивали крок, коли маршуватимемо містом! Під барабанний дріб, звісно!
Після короткого перепочинку колона рушила маршем далі, але вже під барабанний дріб і… під звук сурми.
Сурми?