Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть

«Таке враження, що хтось переклав на твої плечі увесь тягар світових проблем».

Фібі підвела очі і побачила Елізу, яка стояла на порозі кімнати, і повільно похитала головою.

— Та ні, гадаю, що не все так погано, — відказала дівчина. — Але бувають дні, коли давати поради здається справою вкрай важкою і надзвичайно відповідальною. І в такі дні я страшенно боюся дати хибну пораду.

— Слухай-но, Фібі, — озвалася Еліза, схрестивши руки на грудях, — бездоганних людей не буває. Ніхто й не каже, щоб ти увесь час відповідала на всі листи. Усе, що ти можеш зробити, і все, що ти зобов'язана зробити для своїх читачів — це говорити з ними щиро і відверто. Говорити їм те, що ти сама вважаєш слушним і правдивим. — Еліза сердечно посміхнулася. — Я вірю тобі, Фібі. Інакше… інакше я б не взяла тебе на роботу.

Почувши це, Фібі не втрималася і розсміялася.

— А знаєш, мені і справді стало трохи краще.

— От і добре. Тепер у тебе, може, з’явиться відчуття провини перед дописувачами за те, що ти взяла відгул для переїзду, — підколола її Еліза.

Фібі гмикнула:

— Знаєш, я і так почуваюся винуватою. Але ж значну частину роботи я виконаю вдома.

— Та то я пожартувала, — сказала Еліза. — 3 термітами не слід легковажити. Їдь додому і залишайся зі своєю родиною.

Фібі кивнула і показала на купу паперів на своєму столі.

— Звичайно ж поїду. Хоча це не допоможе усунути проблему «тієї, що втратила надію»…

Насправді ж вона й сама почувалася так, наче втратила надію.

— Рішення прийде пізніше саме по собі, — запевнила її Еліза. — Візьми ці листи додому. Пакуй свої речі. Спробуй відновити зв’язок із тим, що є для тебе істинним. І ти сама здивуєшся, як швидко проясниться твій розум.

Фібі кивнула.

— Мабуть, ти маєш рацію. Хай там як, а починати треба.

А хіба були якісь інші варіанти?