Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть
- Автор: Остоу Микол
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”
- ISBN: 978-966-343-901-3
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Самиздат
Электронная книга - «Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть». Краткое содержание книги:
Сповнені спогадів, дівчата на якусь мить замовкли.
— Важко буде жити шість місяців у якомусь іншому місці, — озвалася нарешті Пайпер. — Чи не буде нахабством зізнатися, що мені зовсім не хочеться переїжджати?
Фібі емоційно похитала головою.
— Не більшим, ніж з мого боку. Мене нудить від самої думки про переїзд. Але знаєш, мабуть, мусило статися щось екстраординарне, щоб ми, нарешті, відчули, настільки важливим є Холівелл Менор у нашому житті. Він — не просто наша домівка, він — як наріжний камінь усього нашого існування.
— Маєш рацію, — погодилась Пайпер. — І ми мусимо зробити все належне, щоби очистити його і зберегти для прийдешніх поколінь Холівеллів. Назавжди.
— Безперечно. — погодилася Фібі. — Ти, мабуть, їдь додому і займайся зіллям. Тим часом я заскочу в офіс, а увечері ми напишемо заклинання. Наш будинок знову має стати нашою домівкою — відьми ми, урешті-решт, чи ні? Чи поєднана сила трьох вже нічого не варта?
Зачувши цю пристрасну тираду, Пайпер розсміялася:
— Та отож. Твоя правда.
Коли сестри прямували вулицею до своїх авт, Пайпер з подивом почула, як хтось покликав її.
— Я так і знала, що це ти!
Підвівши голову, вона побачила перед собою погано вдягнену рудоволосу молодицю.
— О, привіт, Еммо, — мовила Пайпер, упізнавши в ній жінку, що, як і вона, відвідувала дитячий заклад «Мама і я», і знічено поправила пакунки під рукою. Вона знала, що Емма є найвигадливішою пліткаркою у їхній групі. Не вистачало, щоб усі матусі дізналися, що на дозвіллі вона з сестрами займається чаклунством! — Знайомся, це — моя сестра Фібі! — кивнула Пайпер у напрямку сестри. — Ми саме…
— …саме по магазинах ходимо. Ми так любимо щось купляти! — підхопила Фібі з приклеєною посмішкою.
— А я упізнала вас по фото, яке мені колись довелося бачити, — посміхнулася у відповідь Емма. — У житті ви навіть гарніші, аніж на фотографії.
Фібі знічено почервоніла:
— Дякую за комплімент!
— А ви удвох з якої крамниці вийшли? З отієї? — обережно поцікавилася Емма, показавши пальцем на крамницю «Нью-Ейдж», з якої сестри, власне кажучи, щойно вийшли.
— Ну, узагалі то… — почала Пайпер, не знаючи, що вигадати, — я, мабуть, уже розповідала, що ми робимо ремонт у нашому домі… — і вона запнулася, вагаючись, куди вести розповідь далі.
— Так, ми саме були в тій крамниці, — жваво підхопила розмову Фібі, — тому що наша сестра, Пейдж, повелася на фен-шуй. Вона хотіла, щоб ми вибрали скляні прес-пап’є для її оновленої кімнати. Знаєте, вона трохи… — з цими словами Фібі співчутливо підкотила очі, — у неї трохи стріха поїхала від цього фен-шуй. Але, зрештою, що тут поганого?
— Так, що тут поганого? — оживилася Пайпер і розсміялася удавано безтурботним сміхом.
— Правда ваша, абсолютно нічого поганого в цьому немає, — погодилася Емма з дещо спантеличеним виглядом, хоча видно було, що повністю її підозри не розвіялися. — Що ж, мені час іти. Мушу через півгодини забрати Рассела з дитсадка. Зустрінемося в «Мама і я», Пайпер! — Потім Емма обернулася до Фібі: — Дуже рада була з вами познайомитися. Хай щастить із ремонтом у вашій…
— Їдальні! — сказала Фібі.
— Кухні! — одночасно з нею вигукнула Пайпер. — Ми… ми почали переробляти не тільки їдальню, але й кухню, — стиха промовила Пайпер, намагаючись не звертати уваги на розгублений вираз на обличчі Емми.
— Зрозуміло, — сказала Емма, і у її голосі знову з’явився сумнів. — Що ж, хай щастить у вашому задумі!
«Що ж, приємно дізнатися, що не лише я маю таку сильну прив’язаність до будинку свого дитинства», — сказала Фібі сама собі.
Але ця думка дала їй мало втіхи. Минула вже година відтоді, як вона розсталася з Пайпер і подалася до свого офісу в центрі міста. Від перегляду листів читачів її настрій тільки погіршився.
«На цьому тижні скрізь коїться щось не те», — вирішила Фібі. Майже кожен другий лист був від людини, що мала проблеми, так чи інакше пов’язані з будинком, де минуло дитинство. Фібі планувала просто заскочити на роботу, ухопити стос листів і вирушити додому, де вона могла б працювати з ними на своєму ноутбуці, час від часу відволікаючись для пакування речей і приготування зілля. Але, проглянувши перший же лист (від жінки, що воювала з своїми родичами за майнові права), Фібі вирішила залишитися в офісі ще на деякий час.
«Дивно, але майже всі запитання до Фібі тим чи іншим чином пов’язані з домівкою, — подумала вона. — Вони що, змовилися?»
Зітхнувши, вона насунула на ніс окуляри і навмання витягла зі стосу ще один лист.