Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Щоденник сотника Устима
Щоденник сотника Устима - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Щоденник сотника Устима

Электронная книга - «Щоденник сотника Устима». Краткое содержание книги:

Сотник УНА-УНСО Устим на чолі загону українських добровольців воював у дев’яностих роках за територіальну цілісність Грузії. Про сучасну війну, блискучі операції, жорстокість і смерть, справжню чоловічу дружбу, тяжкі поранення і про „теплий прийом” українських спецслужб вдома, на рідній землі. Це не кабінетні мемуари, а справжня хроніка війни. Книжка для тих, хто розуміє, що війна за власну свободу ніколи не закінчується. Автор - учасник бойових дій у Грузії в 1990-х роках. Перевидання. З перших днів продажу книга стала бестселером.Для аматорів гостросюжетної прози, документальної публіцистики, військової мемуаристики, тих, хто цінує інформацію „з перших вуст”.Сотник УНА-УНСО Валерій (Устим) Бобрович, розповідає про події воєн 90-х років у Грузії. Написано захопливо та влучно.
1 ... 17 18 19 20 21 22 23 24 25 ... 43
Перейти на страницу:

У машині запала тиша, мабуть, офіцери-«інтелектуали» перетравлювали інформацію. З печерського райвідділу перевели мене до Лук’янівської в’язниці.

Взагалі сидіти залишалось уже недовго. Спочатку справу не прийняли в суді, відправили на дорозслідування. «Я не симпатизую українським націоналістам, але як професіонал не бачу приводу, за що їх судити», - сказав суддя. Потім почали надходити запити з Міністерства закордонних справ Грузії - чому громадяни України, що мають паспорти почесних громадян Грузії та нагороди з вищих військових орденів, в Україні сидять у в’язниці? Чи варто це розцінювати як недружній крок у відносинах між двома країнами? Чималу роль відіграли й акції протесту, організовані нашими друзями й однодумцями.

Лук’янівська в’язниця має свою давню історію. Перший корпус було збудовано ще за цариці Катерини Другої. Він так і називається - «Катеринівка». Восени 1922 року тут із чотири години посеред Києва йшла війна. У цьому корпусі сиділи заарештовані отамани Холодного Яру.

Ось як описує ці події Юрій Горліс-Горський у своїй книзі «Холодний Яр».

Було їх близько тридцяти. Говорили дозорці, що всі то були найголовніші бандити з Холодного яру. Не могли їх ніяк виловити, аж поки не вдалося ГПУ піддурити їх. Підіслали їм агента, ніби зв’язкового від Петлюри й Тютюнника. Спритний «сексот» був інтелігентний, документи відповідні привіз. Призначили вони збірку ватажків з усієї околиці вночі, десь у хаті серед лісу. А з вечора ще до тієї хати прокралася група ударників-матросів із Києва й заховалася там. Щойно хтось зайде - зв’язали, рот заткнули. Були б, може, й більше ще пов’язали, та один, як кинулися до нього, вистрелив із револьвера. У лісі ж хтось дві бомби кинув - тривоги наробив. Тож ухопили пов’язаних і тихцем до Києва повезли.

Сиділи в двох камерах. На двір їх не випускали - двері відмикали лише, щоб їжу подати та «параші» забрати.

Одного разу дозорець відчинив двері й подав бак з окропом на чай до камери. Котрийсь прийняв бак і тут же вилив окріп на голову дозорця. Втягнули його до камери, придушили, забрали ключі та револьвер. Відімкнули другу камеру. На сходах скрутили другого дозорця. Вскочили в приміщення варти - захопили чотирнадцять рушниць, набої. Але начальник варти, доки його задушили, встиг вистрелити. Варта на подвір’ї розвернула кулемет на вхідні двері. Вискочила з другого будинку вартова сотня, оточила корпус. На двері спрямували ще один кулемет, тож отамани мусили повернути назад. Забарикадували сходи, самі - з рушницями до вікон.

Як вони уявляли собі ту втечу - годі зрозуміти! Посеред міста, в білий день, вартова сотня, казарми близько, чекісти, міліція… А от заризикували. Наспіло ще військо, а вони з вікон стріляють, кладуть одного за одним. Бережуть набої. По вікнах же б’ють із рушниць та кулеметів. В’язні ж підпалили сінники та топчани в своїх камерах. Певно, думали, що під дим та серед замішання вдасться декому прорватися до міста. Але прискочили на автах пожежники, брандспойти у вікна - залили вогонь.

Із чотири години «війна» серед Києва йшла. По одному переставали стріляти та ставали попід стіну. Закінчувалися набої, залишилось кілька штук. Почали прощатись.

- Прощай, Андрію…

- Прощай, друже! Куди хочеш?

- У чоло…

Вистрелив у чоло. Підходить другий.

- Прощай! Куди хочеш?

- У серце…

Вистрелив у серце. Отак вистріляли всі набої з рушниць та револьвера. Залишилося ще кілька людей, що не мали зброї.

Вони забрали від мертвих рушниці. Щойно чекісти й червоноармійці вдерлися на поверх, кинулись їм назустріч із кольбами. Порозбивали кільком голови, та ті, знаючи, що набоїв в’язні вже не мають, не стріляли, пов’язали таки живцем. Побили сильно та замкнули в льоху. Оповідав потім дозорець, що сам Ріхтер повідрубував їм голови сокирою від дров. А вночі вивезли всіх та закопали. Чи на лисій горі, чи на собачій стежці. Чи там, чи там - розстріляних ГПУ закопувало.

Досі нащадки не встановили пам’ятник цим героям.

Загалом в’язниця відіграла швидше позитивну, ніж негативну роль у згуртуванні нашої організації. Народжувалася якась субкультура УНСО, з’являвся свій фольклор, свій професійний сленг. У цей час народився марш УНСО, «Абхазький вальс» (марш закордонних частин УНСО). Останній було написано в Гальскому районі окупованої Абхазії, в селі Ган-Міхурі. Його наводжу тут повністю.

Десь на могилах розквітла калина, Червоним цвітом вона розцвіла. Там за морями моя Україна - Рідна, кохана, квітуча земля.

Приспів

Чого наші могили забуті, Чого квітів ніхто не несе? І дівчата не плачуть у скруті, І священик нас не пом’яне.
Мені сняться абхазькії ночі, Бачу сірі мухурські дощі. А прокинувшись знову, я хочу В сині гори з стрільцями піти.

Приспів

Зустрічаю старих своїх друзів, Та нема говорити про що. Мої друзі лежать в синім лузі, Їм земля покриває чоло.

Приспів

Що шукав тут? Цього я не знаю. Ні грошей не нажив, ні майна. Лиш зірки на ковнірах мя сяють - То стрілецькая доля моя.

Приспів

Десь на могилах розквітла калина, Червоним цвітом вона зацвіла. Там за морями моя Україна - Рідна, кохана, квітуча земля.

Звільнення пройшло теж оригінально. З камери мене привели в кабінет до слідчого. Там сидів ще якийсь тип у цивільному, від якого аж тхнуло КГБ.

- Якщо ви зараз напишете прохання про помилування, даю слово офіцера, прямо сьогодні ви будете звільнені.

Психологічно все було розраховано чітко. Мене привели з камери, де на вікні був так званий «баян» - ґрати, через які можна було тільки визначити, день на дворі чи ніч. А тут за вікном буяла весна, в скло стукала гілка квітучого каштана. На волю захотілось, аж серце защеміло.

Але ж, подумав, прохання про помилування - це вже є визнання вини. Бо за що милувати невинного? Тому відмовився. Ну що ж, сказав слідчий, витягаючи з шухляди якийсь папір, цього варто було сподіватися. Підпишіть постанову про ваше звільнення.

Я онімів - виявляється, це була остання спроба підвести під статтю. На другий день ми всі були на свободі. Проводжали нас шість офіцерів тюремної охорони, з яких лише один розмовляв українською мовою, адигеєць за національністю, що лише шість років жив в Україні.

Нас зустрічали друзі, одразу поїхали в ресторан, навіть не змивши тюремних «пахощів». Назавтра, прокинувшись удома, з важкою головою вирішив подзвонити сокамерникові Валерію Авраменко. Дізнатись, який у нього на свободі настрій.

Слухавку підняла його жінка. Вирішив пожартувати. «Ало, це квартира Авраменків? Говорить директор Лук’янівської в’язниці. Ваш чоловік, коли звільнявся, прихопив із собою ключі від камери. Це ж неподобство! Нехай негайно поверне. Не можемо камеру закрити, арештанти по коридору вештаються. Ще чого доброго хтось скаргу напише».

У слухавці почулися крики:

- Валерко! Ти що, дурний? Поверни негайно ключі! Ти хочеш, щоб знову посадили?

Слава Богу, Валерка гумор зрозумів і мститися мені не став.

РОЗДІЛ 8

Піт заощаджує кров.

Десять метрів шанців ліпше, ніж два метри могили.

1 ... 17 18 19 20 21 22 23 24 25 ... 43
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)