Щоденник сотника Устима

Ось як описує ці події Юрій Горліс-Горський у своїй книзі «Холодний Яр».

Було їх близько тридцяти. Говорили дозорці, що всі то були найголовніші бандити з Холодного яру. Не могли їх ніяк виловити, аж поки не вдалося ГПУ піддурити їх. Підіслали їм агента, ніби зв’язкового від Петлюри й Тютюнника. Спритний «сексот» був інтелігентний, документи відповідні привіз. Призначили вони збірку ватажків з усієї околиці вночі, десь у хаті серед лісу. А з вечора ще до тієї хати прокралася група ударників-матросів із Києва й заховалася там. Щойно хтось зайде - зв’язали, рот заткнули. Були б, може, й більше ще пов’язали, та один, як кинулися до нього, вистрелив із револьвера. У лісі ж хтось дві бомби кинув - тривоги наробив. Тож ухопили пов’язаних і тихцем до Києва повезли.

Сиділи в двох камерах. На двір їх не випускали - двері відмикали лише, щоб їжу подати та «параші» забрати.

Одного разу дозорець відчинив двері й подав бак з окропом на чай до камери. Котрийсь прийняв бак і тут же вилив окріп на голову дозорця. Втягнули його до камери, придушили, забрали ключі та револьвер. Відімкнули другу камеру. На сходах скрутили другого дозорця. Вскочили в приміщення варти - захопили чотирнадцять рушниць, набої. Але начальник варти, доки його задушили, встиг вистрелити. Варта на подвір’ї розвернула кулемет на вхідні двері. Вискочила з другого будинку вартова сотня, оточила корпус. На двері спрямували ще один кулемет, тож отамани мусили повернути назад. Забарикадували сходи, самі - з рушницями до вікон.

Як вони уявляли собі ту втечу - годі зрозуміти! Посеред міста, в білий день, вартова сотня, казарми близько, чекісти, міліція… А от заризикували. Наспіло ще військо, а вони з вікон стріляють, кладуть одного за одним. Бережуть набої. По вікнах же б’ють із рушниць та кулеметів. В’язні ж підпалили сінники та топчани в своїх камерах. Певно, думали, що під дим та серед замішання вдасться декому прорватися до міста. Але прискочили на автах пожежники, брандспойти у вікна - залили вогонь.