Щоденник сотника Устима
- Автор: Бобрович Валерий
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-1515-53-5
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Щоденник сотника Устима». Краткое содержание книги:
Через два тижні я виписався з лікарні. Наближалися вибори в Верховну Раду, з огляду на це урядові кола робили все, щоб будь-що зменшити шанси нашої партії пройти в Верховну Раду. Під час проведення спортивного вишколу було спровоковано арешт одинадцяти членів нашої організації. За ґратами опинився і я. Нас намагалися звинуватити в найманстві. Довести це практично дуже важко. Існує закріплене постановою ООН визначення - комбатант. Комбатантами можуть бути цивільні особи - партизани, ополченці, добровольці, бійці організованих опору та учасники національно-визвольного опору. Їхня участь у збройному конфлікті буде правомірною, якщо їхні дії відповідають чотирьом основним вимогам: мають особу, відповідальну за дії своїх підлеглих; мають відповідні та помітні здаля відзнаки - форму одягу; відкрито носять зброю; виконують норми та принципи права та застосовують їх у період збройного конфлікту. Ці вимоги закріплено в Женевських конвенціях 1949 року, й ми дотримувалися всіх їх. Але 1977 року було прийнято 1-й додатковий протокол до Женевських конвенцій, згідно з яким найманець позбавлявся прав комбатанта та військовополоненого (ст. 47). Фактично це давало право чинити суд та розправу над ким завгодно лиш на підставі звинувачення в найманстві. Цей протокол підписала тільки Україна та ще кілька африканських держав.
США, Великобританія, Росія, та більшість країн світу цей протокол не підписали, позаяк він істотно обмежує права людини. Український же уряд, намагаючись догодити Москві, пішов далі, вносячи зміни в український кримінальний кодекс. Стаття 63-1 про найманство: вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання в збройних конфліктах інших держав або у насильницьких діях, на повалення державної влади, або порушення територіальної цілісності, а так само використання найманців - караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років. Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав з метою отримання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди - карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.
Запитань виникає багато. Чому судять українця, що воює в складі азербайджанської армії, але хвалять українця, що воює з афганськими повстанцями на кордоні з Таджикистаном? І один, і другий підписали контракт, мають статус комбатанта. Сотні громадян України проходять службу в лавах французького іноземного легіону, приїжджають у час відпустки додому, ходять на танці у формі легіонера, й ніхто їх не переслідує.
З одним таким легіонером у мене відбулася цікава розмова. До нас у штаб УНСО серед білого дня в повній уніформі французького іноземного легіону прийшов простий український хлопець, що з села Мотовилівка Київської області. Про що ми з ним говорили - неважливо. Справа в іншому: я, нещодавно відсидівши в Лук’янівському СІЗО начебто за найманство, здивовано запитав: «Тобою не цікавилась міліція? Все-таки ходиш відкрито в іноземній формі?»
- Цікавився, наш дільничний міліціонер. Підходив, розпитував, скільки нам платять у легіоні та як туди можна потрапити, на яких умовах. Я вам дивуюся, пане курінний, невже ви не зрозуміли: доки легіон не зачіпає інтересів Росії, нам, українцям, турбуватись немає про що.
Скринька відчиняється просто - намагання догодити північному сусіду. Якщо в Москві стрижуть нігті, то за давньою холопською звичкою в Києві відрубують пальці. Проте, якщо уважно вивчити існуючі норми, то стане ясно: довести в суді, що той чи той чоловік є найманцем, практично неможливо. Бо під ці статті потрапляє Хемінгуей, лорд Байрон, бійці інтернаціональних бригад в Іспанії.
Отже, всі відомі процеси в другій половині ХХ століття закінчувалися винесенням вироків по статтях за кримінальні злочини: незаконне перетинання кордону, угон літака тощо. Звинуватити нас у чомусь подібному було важкувато, тому слідство затягувалось, проте й не припинялося. Ті, хто хотів нас засадити будь-що, абсолютно не переймалися інтересами держави. Вони бачили в нас не цінний бойовий матеріал, а лише політичних конкурентів. Як відомо, з ворогом ще можна домовитись - з конкурентом ніколи.
Якщо уважно ознайомитися з командним складом армії США, то видно, що майже весь він має бойовий досвід, набутий у Кореї, В’єтнамі, Перській затоці. Прямі нащадки Британської корони проходять обов’язкову службу в армії, згідно з ізраїльськими законами людина, що не служила в армії або не проходила резервну військову підготовку, не може посідати державні посади. Росія ж нездарно розтринькала та обплювала свій золотий фонд афганських ветеранів, за що заплатила, та й нині продовжує платити кров’ю.
Часи позиційних баталій часів Першої та Другої світових війн відходять у минуле. Більшість сучасних конфліктів відбуваються за відсутності суцільної лінії фронту, зіткнення ідуть малими маневровими групами (до куреня) в населених пунктах, важкодоступній місцевості. Позаяк українська армія не має такого досвіду, то без кістяка комбатантів УНСО, що мають за плечима бойовий досвід Придністров’я, Кавказу та Закавказзя, Україна буде приречена на поразку. Заспокоювати себе, що конфлікти обминули Україну, не варто, хочеш жити в мирі - готуйся до війни.
Тим часом у Коломиї мене вибрали кандидатом у народні депутати України. За тодішнім законодавством мене було звільнено з-під варти на час проведення виборчої кампанії. На проведення агітаційної роботи організація виділила мені аж 50 північноамериканських доларів. По закінченні виборчої компанії я повинен був або потрапити в парламент, або назад у буцегарню. Тож довелося постаратись. На диво, незважаючи на мізерні кошти я набрав 28% та був другим. Це, звичайно, була перемога, але в парламент я не пройшов. Мій конкурент Павло використовував потенціал громадської організації «Просвіта». По гуцульських селах розвозили вантажівки з бельгійським маргарином, рисом, гречкою. «Якщо пан Павло ще не в парламенті, а вже нас так обдаровує, то що ж буде, коли ми за нього проголосуємо?» Проголосували - гречки більше ніхто не привіз. Та й пан Павло чомусь на наступних виборах балотувався в іншій області та в іншому районі.
Все-таки 1994 року патріотичний дух серед місцевого населення був досить високий. Коли заступникові прокурора Коломиї з Києва надійшов наказ заарештувати Бобровича та етапувати на Київ, то відповідь була така: приїжджайте і зробіть це самі, а я подивлюсь, як у вас це вийде. Я тут постійно живу, і кожен знає, де моя мама корову пасе і в який дитячий садок моя дочка ходить.
На жаль, це мене не рятувало, довелося піти «в біга».
Два місяці силові структури намагалися мене вистежити, вважаючи, що я буду прориватись у Грузію або в Придністров’я. Увесь цей час я провів у наших добрих друзів у Білорусі. Та час минав, мені треба було лягати в лікарню знімати мої металеві штирі, викручувати з кісток шурупи. Зняти їх фахово могли тільки там, де й ставили. Отже, доля та обставини привели мене знов у Київ. Я знав, у лікарні мені нічого не загрожувало б, треба було тільки туди добратись. Але, як кажуть, якщо ти дурень, то це надовго. Перед тим, як лягти в лікарню, я вирішив зайти в штаб УНСО взяти партійних газеток, щоб було що почитати, лежачи в палаті. Ніколи не переоцінював свою персону, тож і гадки не мав, що протягом двох місяців за входом у штаб УНСО велося безперервне спостереження з метою виявлення та затримання моєї особи. За це ж хлопцям з «наружки», як мінімум двом офіцерам, треба було платити зарплату, та вчасно, не затримуючи, як шахтарям. Бо почали б сачкувати.
Коротше, на вулиці, точніше, на Майдані Незалежності, до мене підійшов міліціонер: ваші документи? А в мене повний набір разом із лікарняною книжкою.
Перевірив і відпустив. На Майдані брати побоялись - багато людей. Оце мені Бог давав останній шанс: таксі, тролейбус та тікай кудись подалі. Та мене понесло в метро, де біля турнікетів і взяли. Брали професійно, вчотирьох, із наручниками. Судячи з інтелекту та мови - співробітники Печерського РВВС Києва.
У машині відбулася цікава розмова:
- Ты же киевлянин, не западэнец, бендэровец. Далась тебе эта Украина?
- Київ - столиця України, тож я українець подвійно, до почесного звання бандерівець ще не дотягую, але старатимусь. І взагалі, ти чого ж втішаєшся? Якщо незалежна Україна загине, мине рік, може, два, і хтось із твоїх же підлеглих напише - такий-то такий-то за буржуазно-націоналістичного уряду служив в українській міліції. Візьмуть тебе в найближчий підвал та битимуть, доки не підпишеш, що ти онук Петлюри та незаконно народжений племінник японського імператора. Читай уважно історію.