Поразка демократії
- Автор: Бекман Карел, Karsten Frank
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Поразка демократії». Краткое содержание книги:
Чому демократія не сприяє солідарності, добробуту та свободі, але провокує соціальні конфлікти, неконтрольовані витрати та тиранічну владу.
Основна ідея демократії полягає в тому, що люди отримують те, чого вони прагнуть. Або якнайменше те, чого прагне більшість. Іншими словами, ми можемо скаржитись на демократичну систему, але те, що ми маємо зараз, є результатом нашого демократичного вибору.
Це добре звучить в теорії, але на практиці все по-іншому. Наприклад, ми можемо припустити, що всі є прихильниками кращої освіти. Але ми не одержуємо кращу освіту. Натомість ми маємо роздратованих вчителів, насильство в школі, школи, які функціонують як фабрики навчання, школярі, які іноді не вміють навіть читати, писати і рахувати. Це не найкраща освіта.
Як це могло статись? Це не через брак демократії. Навпаки, це результат роботи демократичної системи. Той факт, що питання в сфері освіти вирішуються демократично, означає, що політики і бюрократи диктують правила, за якими освітні програми мають функціонувати і скільки грошей на це буде витрачено. Роль батьків, вчителів, учнів мінімальна. Державне втручання стало причиною того, що школи і університети загрузли в планах, вимогах, правилах і постановах Міністерства освіти. Ця бюрократизація не покращує освіту, а робить її гіршою.
Коли люди скаржаться на якість освіти, політики у відповідь приймають ще більше постанов. Що ще вони можуть зробити? Ідея, що вони повинні припинити втручатись не спадає їм на думку. Адже це означало б, що їх дії контрпродуктивні і надмірні, що вони, звичайно, ніколи не зроблять. Вони в цьому не зацікавлені.
Нові постанови погіршують проблему, тому що вони ще більше обмежують роль студентів, батьків, вчителів. Вони також призводять до ще більшої бюрократії і часто провокують зловживання. Наприклад, в Нідерландах школи повинні надавати освітні послуги встановлену мінімальну кількість годин, звичайно ж, для того, щоб забезпечити якість освіти. Але це ніяким чином не покращило ситуацію з нестачею вчителів, тож школи були вимушені тримати учнів в школах годинами, хоча не проводилось жодних занять. Те, що уряд найбільше зацікавлений в цифрах, не дивно. З відстані можна судити лише за кількісними показниками. Якість бачать лише ті, хто безпосередньо до цього долучений.
Демократичну систему можна порівняти з державними фабриками Радянського Союзу. Їх контролювали і ними керували на основі кількісних показників. Не зважаючи (а точніше, завдяки) всій увазі, яку вони отримували від держави, якість виробництва була низькою. Жодне з комуністичних авто не змогло б конкурувати з західними моделями. Це тому, що виробництво контролювалось бюрократами, а не споживачами. Як бюрократ може знати, що необхідно споживачу? І що саме потрібно вдосконалити?
Центральне планування Радянського Союзу стояло на перешкоді технологічних і культурних інновацій. Скільки винаходів було зроблено в комуністичних державах? Якість і інновації є результатом конкуренції і вибору, а не центрального контролю і державного втручання. Якщо приватні компанії хочуть вижити, вони повинні конкурувати один з одним пропонуючи споживачам привабливі ціни або покращуючи якість і надаючи кращі послуги. Компанії, що належать державі, в цьому не зацікавлені, тому що вони існують на гроші уряду.
Через те, що наша система освіти (частково) організована за принципом демократії, вона є (до певної міри) державним продуктом, що робить її подібною до державних фабрик Радянського Союзу. Цей приклад також показує як демократія призводить до соціалізму. Вільний ринок не функціонує на засадах демократії. Але вільний ринок більш "демократичний", ніж демократія в цілому, тому що громадяни можуть самостійно робити вибір, а не чекати на рішення уряду.
Те, як ми тільки що змалювали освіту, також має відношення і до інших сфер, які контролюються демократично: охорона здоров’я і захист від злочинності. Більшість людей прагнуть більшої безпеки. Але демократія і тут на дає того, що прагнуть люди. Люди голосують за політиків, які обіцяють подолати злочинність, але в результаті отримуємо ще менше безпеки і збільшення кількості злочинів.
В Нідерландах кількість злочинів збільшилась в шість разів за період з 1961 до 2001 року і кожен рік 700 000 злочинів залишаються нерозкритими. У багатьох таких випадках (як мінімум 100 000) поліція знає, хто злочинець, але вони не проводять розслідування, тому що вони не мають часу або вони просто байдужі. Поліцейські офіцери повинні проводити більшу частину робочого часу за паперами. Тим не менш, вони знаходять час на виявлення плантацій марихуани або штрафування громадян за невеликі порушення правил дорожнього руху.