Поразка демократії
- Автор: Бекман Карел, Karsten Frank
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Поразка демократії». Краткое содержание книги:
Чому демократія не сприяє солідарності, добробуту та свободі, але провокує соціальні конфлікти, неконтрольовані витрати та тиранічну владу.
Часто можна почути, що демократія забезпечує свободу слова. Але це також міф. Як з’ясував ще Сократ, в ідеї демократії немає нічого, що б йшло на користь свободі слова. В демократичних країнах існує безліч правил, що обмежують свободу слова. Наприклад, в Нідерландах заборонено ображати королеву.
В Сполучених Штатах перша поправка до конституції гарантує свободу слова, але "за вийнятком непристойності, наклепу, підбурення до заколоту, агресивних висловів, переслідування, привілейованої комунікації, торгівельної таємниці, секретних матеріалів, інформації захищеної авторським правом та патентами, інформації про військові дії, комерційної комунікації, такої як реклама; а також обмежень часу, місця та способу". Забагато винятків.
Слід зазначити, однак, що конституція США, та свобода слова, яку вона надає, була прийнята ще до появи демократії. Причина з якої люди в західних демократіях користуються свободами не в тому, що вони живуть в демократіях, а в тому, що вони мають класичні ліберальні або лібертаріанські традиції, що виникли в XVII-XVIII сторіччях, задовго до того, як ці країни стали демократичними. Багато людей в цих країнах не хочуть відмовлятися від цих свобод, хоча дух свободи постійно розмивається демократичним втручанням.
В інших частинах світу люди менше прив’язані до особистих свобод. Багато незахідних демократій демонструють дуже мало поваги до свободи особистості. У демократичних ісламських країнах, таких як Пакистан, жінки майже не мають свобод, не існує свободи слова та свободи віросповідання. В цих країнах демократія є виправданням для гноблення. Там, де демократія була введена в умовах абсолютних монархій, як у Дубаї, Катарі чи в Кувейті, рівень свободи зменшився, а не зріс. І палестинці в секторі Газа демократично обрали собі фундаменталістський, та не надто схильний до свободи Хамас (вибори, які за іронією долі не визнали США та ланка інших західних демократичних урядів).
На міжнародній арені демократичні держави грають роль гарних хлопців, а решта - поганих. Демократії, врешті-решт, усі миролюбні, чи не так? Взагалі-то, не зовсім. Досить часто демократії показували себе надто мілітаристичними. США, найпотужніша демократія у світі, розпочала десятки воєн. Американський уряд провів численні перевороти, скинув декілька урядів, що підтримувались диктаторами (Мобуту, Сухарто, Піночет, Маркос, Сомоза, Батіста, Шах Ірану, Саддам Хусейн і так далі) і скидали бомби на беззахисних цивільних. Навіть атомні бомби. На даний час США має війська в більш ніж 700 військових базах, що розташовані в більш ніж 100 країнах, витрачаючи приблизно стільки ж на "захист", скільки інші країни витрачають усі разом.
Демократична Великобританія винайшла концентраційні табори (у Південній Африці) та була першою, хто придушив національну опозицію в своїх колоніях шляхом авіаційного бомбардування, знищивши цілі села (Ірак, 1920-ті роки). Демократична Великобританія придушила численні повстання за незалежність у своїх колоніях, таких як Афганістан, Індія та Кенія. Відразу після звільнення союзниками від нацистів, демократичні Нідерланди розпочали війну в Індонезії проти людей, що хотіли бути незалежними. Франція зробила те ж саме в Індокитаї. Демократичні країни, такі як Бельгія і Франція вели багато брудних воєн в Африці (наприклад, в бельгійському Конго і Алжирі). Сполучені Штати на даний момент ведуть війни в Іраку і Афганістані, що супроводжуються тортурами тисяч безневинних жертв.
Існує варіація цього міфу, що стверджує, що демократії не воюють одне проти одної. Так, наприклад, колишній прем’єр Великобританії Маргарет Тетчер заявила під час візиту до Чехословаччини в 1990: "Демократії не воюють одна з одною". Або Білл Клінтон заявив в своєму виступі в Конгресі США в 1994: "демократії не атакують одна одну". Це означає, що всі війни, які вели демократії, виправдовуються тим, що вони були не проти інших демократій, і таким чином, якби увесь світ був демократичним, у світі не було б воєн.