Бог Світла

Це був хрест у вигляді літери «тау» з величезною петлею і вогненним хвостом позаду.

— Нищівник вилетів на полювання, — мовив Яма.

— Громова Колісниця! — закричав хтось із найманих воїнів, роблячи рукою знак.

— Шіва мчить! Нищівник…[24] — проказав чернець, витріщивши очі від страху.

— Відав би я тоді, який вдатний з мене майстер, то вже напевне відміряв би їй віку. Іноді я гірко каюся через свою геніальність, — нарікнув Яма.

Хрест пронісся попід Мостом Богів, гойднувся над джунглями й помчав на південь. Його ревіння поволі стихало, даленіючи. Запала тиша.

Несміливо цвірінькнула пташка. Їй відповіла друга. Тоді знов ожив гомін життя, і мандрівники вернулися на свою стежку.

— Він вернеться, — сказав Яма. Так воно й сталося.

Ще двічі того дня вони мусили тікати зі стежки, коли Громова Колісниця проносилась над їхніми головами. Останнього разу вона покружляла над монастирем, мабуть, спостерігаючи за поховальним ритуалом, який там відбувався. А тоді шугнула над горами й щезла.

Тої ночі вони стали табором під зірками. І наступної ночували просто неба.

На третій день вони вийшли до річки Діва неподалік маленького портового містечка Куна. Там уже була змога знайти судно, і того ж вечора вони попливли баркою на південь, туди, де Діва зливалася з могутньою Ведрою, а тоді далі, й нарешті до пристані Кайпура, куди тримали путь.

Пливучи річкою, Сам дослухався до її плюскоту. Він стояв на темній палубі, спершись руками на поруччя, й дивився на воду, де яскраве небо піднімалось і падало, а зірки горнулись одна до одної. І тоді ніч озвалася до нього голосом Ратрі звідкись зблизька:

— Ти проходив цим шляхом і раніше, Татхагатхо.

— Багато разів, — відповів він.

— Діва прекрасна, коли отак хлюпочеться й брижиться під зорями.

— Воістину прекрасна.

— От ми й прямуємо у Кайпур, до Палацу Ками. Що ти робитимеш, коли ми туди дістанемось?

— Якийсь час я помедитую, богине.

— Над чим же ти будеш медитувати?

— Над своїми минулими життями та над помилками, яких я припустився у кожному з них. Треба переглянути власну тактику й тактику своїх ворогів.

— Яма вважає, що Золота Хмара тебе змінила.

— Може, й змінила.

— Він вважає, що вона зробила тебе м’якшим, слабкішим. Ти завжди прикидався містиком, але тепер, на думку Ями, ти й справді став ним — собі і нам на згубу.

Сам похитав головою і роззирнувся довкола, проте не побачив Ратрі. Чи то вона була тут невидимкою, чи то пішла геть. Він проказав тихо і безвиразно:

— Я зірву ці зорі з небес і жбурну їх в обличчя богам, якщо доведеться. Я блюзнитиму в Храмах по всіх усюдах. Я ловитиму життя неводом, як рибалка ловить рибу. Я піднімуся знов у Небесне Місто, хай навіть кожна сходинка буде вогнем або гострим мечем, а шлях стерегтимуть тигри. Настане день, коли боги глянуть з Небес і побачать мене на сходах, а зі мною дар, якого вони бояться понад усе. Той день стане початком нової Юги[25]. Але спершу мені треба помедитувати трохи, — закінчив він, знов відвернувся до річки й задивився на воду.