Диявол і сеньйорита Прим
- Автор: Коэльо Пауло
- Серия: І в день сьомий... #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Софія
- ISBN: 966-8075-60-9
- Переводчик: Б. Андрущенко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Диявол і сеньйорита Прим». Краткое содержание книги:
Селище стрічає його гостинно, а далі надовго стає місцем дії й виконавцем складного сценарію, вигаданого прибульцем.
Незвичайний герой Коельо ставить усе селище перед необхідністю морального вибору, наслідки якого, можливо, назавжди ляжуть тягарем на мешканців. Це чарівне оповідання про людську душу відкриває реальність добра і зла в кожній людині — і унікальну здатність кожної людини робити між ними вибір.
А чужоземець тим часом продовжував цілитися в Шанталь, він не моргав, і руки його не тремтіли. Тепер вже було запізно; тепер він і сам уже був переконаний, що обірвати життя дівчини, яка кинула йому виклик, — не така вже й погана ідея. Шанталь вже ладна була благати про пощаду, але перш ніж вона спромоглася вимовити бодай слово, він опустив рушницю.
— Я майже фізично відчуваю твій страх, — промовив він, простягаючи їй рушницю. — Я відчуваю запах поту, який котиться по твоєму обличчю, хоч він і змішується з краплями дощу. Попри вітер, що з пекельним шумом розгойдує дерева, я чую, як калатає твоє серце, мало не вистрибуючи з грудей.
— Сьогодні ввечері я зроблю те, про що ви мене просили, — сказала Шанталь, удаючи, ніби й не чула його слів, у яких геть усе було чистісінькою правдою. — Зрештою, я хотіла зрозуміти все-таки вашу натуру, збагнути, чого у вас більше — зла чи добра. Дещо я допіру вам продемонструвала: попри все що я відчувала чи припинила відчувати, ви могли спустити курок. Могли, проте не спустили. Знаєте чому? Бо злякалися. Ви користуєтеся іншими задля того, щоб розв’язати свої власні внутрішні суперечності, а зайняти власну позицію — кишка коротка.
— Один німецький філософ якось сказав: «Навіть у Бога є пекло: це його любов до людей». Ні, Шанталь, я не злякався. Я й не такі курки спускав, — точніше кажучи, я виробляв таку зброю, проти якої твоя двостволка фунта клоччя не варта, виробляв і продавав по всьому світові. І все це було цілком законно й легально — з дозволу уряду, зі сплатою експортних зборів та інших податків. Я одружився із тією, кого кохав, у мене були дві чарівні доньки, і я завжди умів домагатися й одержувати те, що мені належало.
На відміну від тебе, — адже ти вважаєш, ніби доля переслідує тебе, — я завжди здатний був діяти, завжди був готовий до боротьби з численними ворожими силами, що протистояли мені. Готовий був одні битви програти, інші — виграти, оскільки розумів, що поразки й перемоги невіддільні від життя кожної людини, якщо не брати до уваги боягузів, бо боягузи не терплять поразок, але й перемог не дістають.
Я багато читав. Я ходив до церкви. Я боявся Бога й шанував його заповіді. Я обіймав вельми високооплачувану посаду директора гігантської компанії. Мав собі комісійні з кожної угоди й заробляв задосить, щоб утримувати дружину, дітей, онуків і правнуків, адже в торгівлі зброєю обертаються найбільші гроші у світі. Я знав вагомість кожної партії, яку відправляв, бо особисто стежив за справами; я виявив декілька випадків корупції й повиганяв усіх хабарників геть, а незаконні продажі призупинив. Моя зброя вироблялося для захисту порядку, без якого, як я вважав, неможливий поступ і творення.
Чужоземець підійшов до Шанталь впритул і обійняв її за плечі: він хотів, щоб вона бачила його очі й вірила у правдивість його слів.
— Ти, либонь, вважаєш, що людей, лихіших за фабрикантів-зброярів, годі шукати. Може, десь так воно і є. Але вся справа в тім, що ще печерна людина почала користуватися зброєю, — спочатку для того, аби здобути собі їжу, а відтак — щоб запанувати над іншими. Світ жив без землеробства, обходився без скотарства, не знав релігії, не відав музики, — однак без зброї не існував жодного дня.
Він підібрав із землі каменюку.
— Ось вона — найперша зброя, великодушно дарована самою матінкою-природою тим, хто в доісторичні часи зіштовхувався з дикими тваринами. Такий от камінь одного разу врятував життя людині, від якої через незліченну низку поколінь народилися ти і я. Не було б у нього цієї каменюки, хижий убивця зжер би його, й десятки мільйонів людей не з’явилися б на світ.
Вітер подужчав, дощ заливав їм обличчя, однак Шанталь і чужоземець не зводили одне з одного очей.
— Так само як багато хто шпетить мисливців, а Віскос радо приймає їх, бо живе завдяки їм; так само як люди ненавидять бій биків, однак після кориди купують їхнє м’ясо, вважаючи, що тварини вмерли «славною» смертю, так само й багато хто чорнить зброярів, — однак ті існуватимуть доти, доки залишатиметься на землі бодай одна озброєна людина. Бо якщо є бодай хтось один, неодмінно мусить бути й інший, інакше станеться вельми небезпечний перекіс.
— Але ж до чого тут Віскос?! — запитала Шанталь. — До чого тут порушення заповідей, злочин, крадіжка, сутність людської природи? До чого тут Добро й Зло?