Диявол і сеньйорита Прим

Шанталь замовкла. Серед повної тиші пролунали самотні оплески, — то аплодував чужоземець.

— Прегарна історія, — сказав він. — Ахав і справді був знавцем людської природи й розумів, що люди поводяться так, як належить, не тому, що бажають жити за законом, а тому, що бояться покарання. У кожного з нас у душі є ця шибениця.

— І от тепер, на прохання цього чужоземця, я збираюся знести хреста, що стоїть на майдані, і встановити на його місці нову шибеницю, — промовила Шанталь.

— Карлос, — почувся голос когось із присутніх. — Нашого гостя звуть Карлос, і з твого боку було б люб’язніше називати його не «чужоземцем», а на ймення.

— Його імені я не знаю. Все, що він повідомив про себе у реєстраційній картці готелю, — неправда. Згадайте, він жодного разу не розплатився кредитною карткою. Ми не знаємо, звідки він приїхав і куди прямує; не виключено, що і дзвінок в аеропорт він зробив про людське око.

Усі повернулися до чужоземця, який не зводив пильного погляду з Шанталь.

— А от коли він казав правду, ви йому не вірили, — він і справді працював на збройовому заводі, зазнав багатьох пригод і ким тільки не побув на своєму віку — і лагідним батьком, і жорстокосердим ділком. Та вам, мешканцям провінційного Віскоса, годі зрозуміти, що життя — річ далеко складніша та багатша, ніж вам видається.

«Мабуть, буде краще, якщо вона негайно все пояснить», — подумала хазяйка готелю. І Шанталь пояснила:

— Чотири дні тому він показав мені десять величезних зливків золота. Воно на найближчі тридцять років може забезпечити майбутнє усіх мешканців нашого міста, допоможе провести в ньому важливі зміни, побудувати парк для дітлахів з надією на те, що колись вони знову з’являться на вулицях Віскоса. Показав, а потім заховав зливки в лісі, і я не знаю, де вони тепер.

Усі знову повернулися до чужоземця, і цього разу він зустрів їхній погляд і кивнув, підтверджуючи слова дівчини.

— Це золото дістанеться мешканцям Віскоса, якщо протягом найближчих трьох днів у нашому містечку хто-небудь буде вбитий. Якщо цього не станеться, чужоземець забере золото й покине Віскос.

«Діло зроблене. Я сказала все, що мала сказати, і знову спорудила на майдані шибеницю. Хіба що тепер вона стоятиме там не задля того, щоб застерегти злочин, — ні, на ній підвісять когось безвинного, — ним пожертвують заради процвітання міста».

І втретє люди обернулися до чужоземця, і він знову схилив голову на знак згоди.

— Ця дівчина — природжена оповідачка, — сказав він, вимкнув диктофон і сховав його до кишені.