Диявол і сеньйорита Прим

— Ваша правда — ніхто нічим, — погодилася Шанталь.

— Ніхто не зможе додати ані титли, ані крапки до того, що вже начертано, — проказала стара, переінакшивши євангельський вірш. — Але нам подобається жити з цією ілюзією, бо вона додає нам упевненості.

Врешті-решт, вибір, який я повинна зробити, нічим не відрізняється від будь-якого іншого. Разом з тим нерозумно вважати, ніби управляєш ціленьким світом, і вірити, без усяких на те підстав, що перебуваєш у безпеці. Це закінчується загальною непідготовленістю до життя, — тієї миті, коли найменше цього чекаєш, землетрус створює гори, блискавка вбиває дерево, котре готувалося навесні зацвісти, а безглузда випадковість на полюванні обриває життя гідної людини.

І старенька вже всоте заходилася переказувати, за яких обставин загинув її чоловік. Він вважався одним з найкращих єгерів-проводирів у цих краях і вбачав у полюванні не варварський вид спорту, а спосіб зберегти місцеву традицію. Його зусиллями й стараннями Віскос спромігся збільшити поголів’я деяких порід, мерія розробила закони про захист зникаючих видів тварин і стала видавати ліцензії на відстріл, що поповняли міську казну.

Бертин чоловік намагався все влаштувати так, щоб полювання, яке хтось вважав дикістю, а хтось — традиційною розвагою, дечого навчало людей. Коли приїздив пополювати якийсь заможний, але недосвідчений чоловік, він відводив його на перший-ліпший пустир і ставив бляшанку з-під пива на камінь.

Потім відходив метрів на п’ятдесят і першим же пострілом влучав у бляшанку.

— Я найліпший стрілець у тутешніх краях, — казав він. — І тебе так навчу стріляти.

Ставив банку на старе місце, повертався на вогневий рубіж, витягав з кишені хустку й прохав зав’язати йому очі. Потім прицілювався наосліп й знову стріляв.

— Влучив? — запитував він, знімаючи пов’язку.

— Промахнувся, — озивався новоприбулий мисливець, тішачись, що можна принизити гордовитого єгеря. — Куля пройшла далеченько від цілі. Щось не віриться, що твої уроки мені придадуться.

— Щойно ти одержав найважливіший урок у своєму житті, — відказував на це Бертин чоловік. — Щораз, коли захочеш досягти чого-небудь, дивися в обидва, зосередься й постарайся точно зрозуміти, що тобі треба. Не можна пориватися до мети з заплющеними очима.

І одного разу, коли єгер після першого пострілу ставив бляшанку на місце, приїжджий мисливець подумав, що тепер і його черга показати свою майстерність. Він натиснув на курок, не чекаючи, поки Бертин чоловік повернеться, і схибив, влучивши тому в шию. Той мисливець так і не встиг засвоїти неоціненний урок про те, як це важливо — володіти вмінням зосереджуватися й усвідомлювати свої дії.

— Мені вже час іти, — сказала Шанталь. — Мушу дещо встигнути перед роботою.

Побажавши дівчині удачі, Берта проводжала її очима доти, доки та не зникла в провулку за церквою. Сидячи впродовж багатьох років на призьбі свого будинку й дивлячись на гори та хмари, ведучи уявні бесіди з покійним чоловіком, вона навчилася «бачити» людей. Її мова була небагатою, вона не завжди вміла підібрати потрібне слово, щоб описати розмаїття почуттів, що їх викликали в неї люди, проте траплялося саме так, що вона могла проникати в їхні душі й читати їх, як розгорнену книгу.