Бережіть янголів своїх

Автор: Брукс Татьяна
Год: 2015
Язык: украинский
Год: Віват
ISBN: 978-617-690-054-2
Жанр: Современная русская и зарубежная проза

Электронная книга - «Бережіть янголів своїх». Краткое содержание книги:

Ви колись бачили свого янгола-охоронця? Відчували його підтримку? Ні? Тоді, може, якимись своїми вчинками ви змусили його залишити вас? Саме так сталося з героїнею роману «Бережіть янголів своїх»… Як відомо, янголи оберігають нас у небезпечних ситуаціях, допомагають подолати труднощі й пережити негаразди. Що може примусити їх зректися людини?
У творах, що увійшли до цієї книжки, авторка розповідає історії звичайних жінок, які відчайдушно хочуть бути щасливими. Але життя, немов бурхливий вир, часто зводить нанівець усі їхні мрії та сподівання… Та коли опускаються руки, хто ж вершить нашу долю і допомагає не втратити віру та надію на краще? Ця книжка допоможе отримати відповіді на ці та інші непрості питання, а ще заглибитися у світ людських почуттів, де вкотре протиборствують життя і смерть, кохання й розлука, вірність і підступна зрада…

Перейти на страницу:

Дехто чує цей голос досить виразно. Інші — не чують зовсім, бо не хочуть його чути. Такі люди позбулися своїх янголів-охоронців, живуть собі і вважають, що й «самі впораються». Чи так це? Не знаю. Гадаю, що ми теж відповідаємо за своїх янголів-охоронців. Від того, як ми живемо, як ми ставимося до себе й до оточення, залежить, що відбувається з ними. І саме це й визначає в нас Людину.

Я не думаю, що мій янгол-охоронець виглядає чистісінько як пес. Просто вони вміють читати в наших душах та думках і мають ту подобу, яка близька до нашого розуміння.

Я підвелася з ліжка і, прихопивши з собою подушку й ковдру, лягла на підлогу, туди, де нещодавно уві сні плакала над моїм змученим янголом. Заплющивши очі, я відчула… тепло. Від чогось м’якого, шерстистого… Подумки обійняла це і заснула так солодко, як уже давно не спала…

II. Покривайте, дівчата, коси

Какое счастье знать,

Что ты любим и нужен.

И все взаимно в жизни непростой:

И доброта, и верность нашим дружбам…

Какое счастье быть самим собой…

А. Дементьєв

Вересень. Бабине літо. Тепле, м’яке. Дуже прикметно, бо я відчуваю себе так само. М’яко й тепло. Розумію, звісно, що літо вже минуло, але душа насолоджується цим незвичайним пухнастим спокоєм.

Початок вересня зазвичай чудовий. Навіть якщо напередодні дощило й було холодно, до середини вересня погода встановлюється сонячна, але не спекотна. Тепла і спокійна, з чарівною яскравістю осінніх барв. Як… сорокарічна жінка, подумалось. Мабуть, найчарівніший період у її житті. Вона ще гарна тією дозрілою красою, що пишається, перш ніж зів’янути. Так само, як і природа о цій порі. Недарма ж «бабине літо».

Узагалі — кожна пора року прекрасна по-своєму.

Весна — молодістю, що пробуджується. Свіжістю. Ніжним, безневинним, але буйним цвітінням. У повітрі пахне зеленню, жагою життя і коханням. Неслухняними, як талі води, струмками прагнуть кудись думки і амбіції. Шаленіє кров. Час зачаття і розвитку. Час любові…

Коли настає спекотне літо, хочеться насолодитись життям у всіх його проявах. Здається, що воно тільки-но розпочалося. Енергія цвітіння шаленіє з нестримною пристрастю. Як добре! Ще молода, але вже сильна природа вимагає — жити! І стільки ще планів попереду! А ось і плоди весняного буяння. Молоді, зелені та свіжі.

Літо — час кохання: усвідомленого, глибокого й піднесеного.

І раптом… що це? Осінь? Так скоро? Та ні ж, це літо, але — «бабине»… Усвідомлюєш розумом, що осінь, але чіпляєшся за оманливе тепло. І, розквітаючи тією особливою осінньою пишнотою, починаєш себе переконувати: ні, життя ще не закінчується! Подивіться, яка я гарна! Хочеться любові. Може, навіть більше, ніж навесні. І хоч летюча краса осені золотим і багряним листям опадає з легким шелестом у траву, нам усе ще по-літньому тепло й затишно. І дні зігрівають, не даючи зимі увірватися занадто швидко. Нагадують: насолоджуйтеся цією красою!

І я насолоджуюся. Хоча розумію, що холодна незатишна зима вже не за горами. Вона прийде, як завжди, з морозами, хуртовинами і завиванням вітру. Прийде з неміччю, хворобами, слабкістю. Подекуди з’явиться срібло сивини… Але — не сьогодні, ні! Бо зараз — вересень. Бабине літо…

Сьогодні — мій сороковий день народження. Сидимо удвох із Наталею, святкуємо. Та сама Слобода, і ті самі проблеми із продажем будинку та виплатою частини вартості своєму колишньому чоловікові.

Настрій у мене так собі… Вчора був день народження сина. У нього «весна», йому — вісімнадцять! Колись ми відзначали разом, але цього року син уперше святкує десь далеко. У нього нині солдатсько-студентське життя, а мені й порадувати його особливо нічим.

Роботи — кіт наплакав. Грошей — ще менше. Скромний подарунок із листівкою і невеликою сумою грошей він, звісно, від мене отримав, і я сподівалася, що це трохи поліпшить йому настрій. Але як же гірко думати, що йому довелося подорослішати так рано! І свій вісімнадцятий день народження він зустрічає десь, у компанії офіцерів і друзів-курсантів. Але що вдієш, я тримаюся, запевняючи себе: все буде гаразд. Не знаю вже, що було на іменинному столі мого сина, і чи був він у нього взагалі, а в мене на столі — миска з вареною картоплею, посипана свіженьким кропом, малосольні огірочки, красиво розкладена на тарілочці варена ковбаса, сир і півлітрова пляшка самогону. Правда, самогон — такий як треба. Досить скромне вшанування такого дня.

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?