Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
— То це були вони! — скрикнув Ерагон.
— Так… Або ж комусь дуже хотілося, щоб ми вважали, ніби це були саме вони. Тому ми стали шукати нових доказів… — В Орикових очах спалахнули блакитні іскорки, і він звів догори вказівного пальця: — І завдяки одному дуже хитрому закляттю таки віднайшли в тунелі сліди нападників, які вели до пустельної площі на дванадцятому рівні Тронжхейма. Та, в свою чергу, має вихід до допоміжної зали в південному шипі західного квадранта… Ех… — скрушно махнув рукою гном. — Усе це не так важливо, проте якось мені обов'язково треба навчити тебе орієнтуватися в Тронжхеймі, аби ти самотужки міг дістатися туди, куди тобі буде потрібно. Словом, сліди вивели нас до покинутого складу, де ми й знайшли оцих трьох, — Орик тицьнув пальцем на зв'язаних гномів. — Вони геть не чекали нашої появи, тож нам пощастило захопити їх живими, хоч вони й намагалися себе порішити. Потому ми проникли до їхніх свідомостей, хоч це було ой як нелегко, і витягли з них усю правду. — Орик знову показав на полонених: — Саме вони дали нападникам кинджали й чорний одяг, а потім нагодували й пояснили, як саме слід діяти під час замаху.
— Але хто вони такі? — скрикнув Ерагон.
— Тьху ти! — роздратовано вигукнув Орик і сплюнув на підлогу. — Вони варгрімстн, тобто збезчещені воїни, які не належать до жодного з кланів. Загалом, із цими покидьками ніхто не хоче мати справ, але час від часу їх наймають для всілякої брудної роботи. Так було й цього разу — вони отримували накази безпосередньо від Вермунда, грімстборітхн Аз Свелдн рак Ангуін.
— І в цьому немає жодних сумнівів?
Орик ствердно кивнув головою:
— Авжеж, у тому, що тебе намагались убити Аз Свелдн рак Ангуін, не лишається жодних сумнівів, Ерагоне. Щоправда, нам навряд чи пощастить дізнатися, чи були причетні до цього замаху ще й інші клани. У всякому разі, коли ми викриємо зраду Аз Свелдн рак Ангуін, то всі спільники, якщо такі є, напевно їх зречуться, і тоді я матиму шанс отримати нові голоси.
В Ерагоновій пам'яті зринуло спотворене болем обличчя Квесторка, коли той лежав на землі біля його ніг, затискаючи глибоку рану на шиї.
— То як ми покараємо Аз Свелдн рак Ангуін за цей злочин? Ми маємо вбити Вермунда?
— Це вже мої клопоти, — мовив Орик і почухав носа. — У мене є один план, але ми маємо діяти дуже обережно. Історія гномів уже давно не знала такої зради… І хоча ти є членом мого клану, ти все одно чужинець, тож навіть приблизно не уявляєш, яким смертним гріхом є порушення закону гостинності. Становище ускладнюється ще й тим, що Вермунд наказав убити не звичайного гостя, а останнього Вершника дракона, який протистоїть Галбаторіксу. Одним словом, якщо ми не будемо діяти обережно, то можемо спровокувати війну кланів.
— Але як іще ми можемо помститися Аз Свелдн рак Ангуін? — знизав плечима Ерагон.
— Важко сказати. Проте якщо війна буде неминучою, то нам слід переконатися, що це буде війна кланів із Аз Свелдн рак Ангуін, а не просто наша із Вермундом війна. Разом ми б розбили їх за тиждень, але якщо клани поділяться на кілька груп, це лише знищить країну. Тож зараз дуже важливо переконати решту кланів, що тебе намагались убити саме представники Аз Свелдн рак Ангуін. Може статися так, що тобі доведеться дозволити їхнім чарівникам перевірити власні спогади. Інакше звідки вони знатимуть, що ми все це не вигадали задля власної вигоди?
Ерагон якийсь час вагався, адже йому зовсім не хотілося відкривати свою свідомість для чужинців, а потім показав на трьох в'язнів:
— А хіба їхніх спогадів буде не досить, аби переконати клани в тому, що Аз Свелдн рак Ангуін справді намагались мене вбити?
Орик скривився:
— Взагалі-то, саме так воно й мало б бути, але ватажки кланів наполягатимуть на тому, щоб звірити їхні спогади з твоїми. А якщо ти відмовишся, то Аз Свелдн рак Ангуін стануть переконувати всіх, що ми щось приховуємо від решти кланів, а наші звинувачення є не чим іншим, як підлим наклепом.
— Гаразд, — кивнув Ерагон. — Якщо все й справді аж так складно, то нехай уже. Але маю тебе попередити — щойно хтось із чарівників спробує торкнутися тих спогадів, які їх не обходять, я змушений буду їх убити, адже в моїй голові є такі речі, про які маю право знати лиш я.
Гном схвально закивав головою:
— Авжеж, я чудово тебе розумію і впевнений, що ватажки кланів пристануть на твої вимоги. Адже в них, так само, як і в тебе, є свої таємниці. Гадаю, вони пришлють своїх найкращих магів, хоч найменша помилка й може коштувати їм життя. Так чи так, а кожен ватажок волітиме знати правду про цей зухвалий напад.