Сага про Форсайтів

— Еге ж!— промимрив Джеймс.— Хлопець кмітливий.

Але потім він похитав головою і зауважив: хтозна, мовляв, що з нього вийде, і, тоскно глянувши на сина, пробурмотів, що Сомс так і лишився без спадкоємця. Він хотів мати онука, що носив би його прізвище. А тепер - ось як воно вийшло!

Сомс здригнувся. Він не чекав такого виклику розкрити свої заповітні думки. І Емілі, побачивши, як він зморщився, сказала:

— Дурниці, Джеймсе. Не говори такого.

Але Джеймс, дивлячись кудись убік, бурмотів далі. Ось Роджер, Ніколас і Джоліон: усі вони мають онуків. А Свізін і Тімоті так і не одружились. Він зробив усе, що міг; але жити йому вже недовго. І, наче сказавши щось дуже заспокійливе, він замовк і почав їсти мозок, підпихаючи його на виделку кусником хліба і кладучи до рота разом із хлібом.

Сомс попрощався зразу після обіду. Надворі ще не було холодно, але він надів підбите хутром пальто, щоб попередити напади нервового дрожу, який проймав його цілий день. Підсвідомо він розумів, що в цьому пальті виглядає краще, ніж у звичайному чорному Потім, відчуваючи на грудях сап'яновий футляр, він попрямував до Челсі. Він не був курець, але на цей раз запалив сигарету й обережно затягнувся. Він повільно йшов по Роу до Найтсбріджа, розмірюючи свою ходу так, щоб попасти в Челсі о чверть на десяту. Що вона робить вечір за вечором у своєму тісному закутку? Які загадкові ці жінки! Живеш із ними поряд і нічого про них не знаєш. Що вона могла знайти в тому Босіні, чому через нього втратила розум? Адже зрештою те, що вона вчинила, це просто шаленство — шаленство, яке затуманило всі уявлення про життєві цінності, занапастило життя їй і йому! І на хвилину він сповнився незвичайним піднесенням; йому здалося, що він герой якоїсь книжки, і тепер, пойнятий християнським духом, поверне їй радість і щастя, простить і забуде всі гріхи й навіки стане її добрим генієм. Під деревом проти Найтсбріджських казарм, де яскраво сріблилося місячне сяйво, він іще раз витяг сап'яновий футляр і подивився, як блищать камінці проти місяця. Так, вони й справді чистої води! Проте коли він, закриваючи футляр, почув, як різко клацнула застібка, по тілу його знову пробіг нервовий дрож; і він пішов далі швидше, стискаючи руки в рукавичках, засунуті в кишені пальта, майже з надією, що її не буде вдома. Його знов опосіла думка про те, яке в ній усе загадкове. Щодня сідає сама за обідній стіл, вбравшись у вечірню сукню, вдаючи, що вона в товаристві! Грає на фортепіано — сама для себе! Немає навіть ані собаки, ані кішки, наскільки він міг помітити. І раптом він згадав кобилу, яку тримав у Мейплдергемі, щоб їздити на станцію. Коли він заходив у стайню, вона стояла сама напівсонна, а проте, вертаючись додому, бігла куди жвавіше, аніж прямуючи до станції, ніби її тягло до своєї самотньої стайні. «Я поводитимусь з нею лагідно,— подумав він без ніякої послідовності.— Я буду дуже уважний». І весь потяг до сімейного життя, якого, здавалося, назавжди позбавила його жартівниця доля, раптом збудився в Сомсі з такою силою, що він, проходячи повз станцію Саут-Кенсінгтон, весь поринув у мрії. На Кінгз-род із шинку непевною ходою вийшов п'яниця, граючи на концертино. Сомс хвилину спостерігав, як він витанцьовував на тротуарі під незграйливе рипіння свого інструмента, потім перейшов на другий бік вулиці, щоб не зіткнутися з цим п'яним дурнем. Просидить ніч у поліційній дільниці. Є ж такі йолопи! Але п'яниця помітив його маневр і пустив йому навздогін струмінь щедрої лайки. «От якби його справді забрали,— злостиво подумав Сомс.— Так уже розпустили цих негідників, що жінці не можна пройти самій вулицею!» Думка ця з'явилася у нього тому, що він побачив якусь жінку. Хода її здавалася на диво знайомою, і коли вона повернула у вулицю, до якої він ішов, його серце закалатало. Він кинувся до рогу, щоб придивитись. Атож! Це Айріні; це її хода, тільки вона може йти так цією сіренькою вуличкою. Вона повернула ще двічі, і з останнього рогу Сомс побачив, що вона зайшла в свій будинок. Щоб вона часом не зачинилася, він пробіг ці кілька кроків, поспішив угору сходами і наздогнав її біля дверей. Він почув, як заскреготів ключ у замку, й опинився поряд із нею тоді, коли вона злякано повернулася, відчинивши двері.