Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Розраховано та складено за джерелом: До Дня Незалежності: що українці думають про Україну? 2016 [Електронний ресурс] / Інститут соціології НАН України. — Режим доступу : http://www.i-soc.com.ua/institute/
Ці позитивні зміни особливо торкнулися південних та східних регіонів України[8]. У квітні 2014 р., коли агресія Росії тільки розпочиналася, за відокремлення Донецької та Луганської областей від України і приєднання до Росії висловилася третина населення. Такі зміни підтримали б у Донецькій області 28 % опитаних (з них 12 % — безумовно, 16 % — швидше за все), в Луганській — 30,3 % (з них 13,2 % — безумовно та 17,1 % — швидше за все)[9]. Вже через рік кількість прихильників збереження державної незалежності України серед мешканців підконтрольних українській владі територій Донецької і Луганської областей виявилася більшою (56 %, з них 28,8 % висловилися за повернення тимчасово непідконтрольних територій Донбасу до складу України на тих самих умовах, що були раніше; 27,2 % — з розширеними повноваженнями)[10].
Сталу дистанційованість громадян України від орієнтації на Росію підтверджує зміна вектора емоційного сприйняття українцями північного сусіда. Внаслідок окупації Криму та військових дій на Донбасі ставлення громадян України до Росії значно змінилося (табл. 4).
Розраховано та складено за джерелом: Взаємодія держави і суспільства, символічний простір народу та українсько-російські взаємини у дзеркалі громадської думки. Жовтень 2015 : інформ. бюлетень / за ред. М.М. Слюсаревського. — К., 2015. — С. 51.
У 2015 р. позитивно ставилися до Росії 18,7 % респондентів, що на 14,2 % менше, ніж у 2014 р., у 3,5 раза менше, ніж у жовтні 2012 р., та у 4,3 раза менше, ніж у січні 2010 р. Таке ставлення до Росії спостерігається і на регіональному рівні (на Заході — 4,5 %; у Центрі — 13,6 %, на Сході — 26 %). Винятком є лише Південь країни, де 46 % опитаного населення добре ставляться до Росії, 26 % — погано, а 27 % не визначилися взагалі.
Під впливом російської агресії геополітичні орієнтації населення держави значно змінилися на користь проєвропейських. Позитивне ставлення до союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном переважало лише до 2013 р. (50 % — позитивне, 28,5 % — негативне). Починаючи з 2014 р., змінюються пріоритети на користь союзу з ЄС (2013 р. — 42 % за союз з ЄС, 2014 р. — 51 %, 2015 р. — 56 %, 2016 р. — 48 %)[11].
Наведені дані підтверджують процеси прискорення національного самоусвідомлення українських громадян в умовах російської агресії. Проте Україна зазнала і втрат у цій сфері.
По-перше, сьогодні в українському суспільстві зберігаються значні відмінності між культурами деяких регіонів. Оцінюючи культурну близькість жителів різних регіонів України (за п’ятибальною шкалою від 1 до 5, де 5 — це максимальна схожість груп), респонденти найвище оцінили близькість жителів Центральної і Східної України (3,5), Західної і Центральної України (3,4), Галичини і Центральної України (3,3), що фактично відповідає дистанціюванню між громадянами України і Росії (3,5 бала). Близькість у культурному аспекті українців та росіян, які проживають в Україні, респонденти оцінюють у 3,8 бала[12].
У 3 бали оцінюється дистанція між жителями України та жителями тимчасово окупованих районів Донецької і Луганської областей та Криму; ще більшою є дистанція між жителями Західної і Східної України (2,7 бала) та між жителями Галичини і Донбасу (2,4 бала). На думку респондентів, дистанція між громадянами України і громадянами країн — членів ЄС є навіть меншою (2,5) [13].
По-друге, мають місце суттєві регіональні розбіжності у сфері етнополітичної самоідентифікації населення України. У 2016 р. зафіксовано збільшення кількості респондентів Центральної України, які говорять російською вдома (табл. 1). Усталена русифікація мовно-етнічного простору України є досить вагомою етнополітичною загрозою сьогодення. Ситуацію загострює тісний зв’язок між мовно-етнічною, регіональною приналежністю населення та його вразливістю до російської пропаганди. Кількісним показником цього є значна частка респондентів[14], які вважають, що відповідальність за російсько-український конфлікт несуть обидві країни — 39 %, не визначилися — 8 %, стільки ж вважають винною Україну, 45 % —розуміють внесок Росії в цю війну (табл. 5).