Світова гібридна війна: український фронт

14.1. Націо­нальне самоусвідомлення

При підготовці гібридної агресії проти Украї­ни Росія розраховувала на загострення існуючих в україн­ському суспільстві розмежувань до стану мовно-­етнічної дезорієнтації, релігійної дезінтеграції та непримиренної ворожнечі між носіями локальних чи групових ідентичностей різних регіонів держави як підґрунтя для сепаратизму.

Натомість, попри зусилля агресора, україн­ське мовно-­етнічне різноманіття не перетворилося на чинник розколу суспільства. Навпаки, динаміка мовно-­етнічних процесів у краї­ні засвідчує зростання частки двомовних на Півдні та Сході держави за рахунок зменшення російськомовного населення (табл. 1). Поширеність уживання україн­ської та російської мов в усіх регіонах свідчить про безпідставність очікувань розгортання в Украї­ні після Революції гідності утисків громадян за мовною ознакою, на неминучості яких Росія наголошувала для провокування сепаратизму в 2014 р.

Іншим дезінтеграційним механізмом, який РФ намагалася використати для розколу україн­ського суспільства, була релігійна ідентичність. Однак, на противагу цьому, в Украї­ні відбувається активізація інтеграційних процесів щодо утворення єдиної Православної Церкви, зростає кількість прихильників Україн­ської православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) — з 34,2 % (2010 р.) до 48,7 % (2016 р.) за рахунок зменшення прихильників Україн­ської православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) — відповідно, з 18,2 % до 12,4 %[1].

Водночас, відповідно до Звіту про мережу церков і релігійних організацій в Украї­ні Департаменту у справах релігій та націо­нальностей Міністерства культури Украї­ни, станом на 1 січня 2016 р. кількість священників УПЦ МП більш як утричі перевищувала кількість священників УПЦ КП (10169 і 3332 осіб відповідно), кількість діючих релігійних громад — у понад 2,5 раза (12167 і 4658 відповідно)[2]. Такий контраст у співвідношенні даних державної статистики щодо УПЦ КП та УПЦ МП і відповідей респондентів про їхню церковну належність пояснюється тим, що чисельність вірян у релігійних громадах може суттєво різнитися — від кількох десятків до кількох тисяч осіб.

Отже, через два роки після початку конфлікту можна стверджувати, що російська гібридна агресія проти Украї­ни не лише не зруйнувала, а й прискорила процеси націо­нального самоусвідомлення україн­ських громадян, незалежно від етнічного походження, мови спілкування чи віросповідання. Зокрема спостерігається поступове зменшення інтегрального індексу націо­нальної дистанційованості населення Украї­ни від різних етнічних груп[3]. Про це переконливо свідчить динаміка показників стану сформованості україн­ської політичної нації: підвищення рівня розуміння важливості збереження незалежності і цілісності держави (табл. 2), зростання рівня громадянської самоідентифікації (табл. 3) і патріотизму громадян Украї­ни, активізація масового волонтерського руху.