Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
— Що? Оце так ти оцінюєш мої вчинки? — Петро почервонів, стиснув кулаки, здавалося, він от-от кинеться на Зорія.
— Ти, здається мені, пропустив найголовніше зі сказаного, — Богдан Данилович спокійно підвівся, підійшов до газового балона, відкрутив вентиль, чиркнув сірником, поставив на конфорку чайник. — Оскільки і я, і ти до алкоголю ставимося спокійно, розмова далі піде лише під чайок. А говорити будемо довго. І без жартів…
8
Сашко й Ніна Теслі сиділи в невеличкій затишній кухоньці й пили чай. Серйозно про щось говорити не хотілося. Вони просто насолоджувалися одне одним — поглядами, дотиками пальців, думками. Не бачилися ж цілу вічність. Ці люди, які ще кілька годин тому майже не сподівалися на зустріч, тепер вірили в те, що тоді, в розлуці, про найстрашніше навіть не думали. Не думали про реальну можливість закінчити життя. Закінчити життя окремо, в муках страшенних сумнівів і тривоги. Але тільки — не зневіри. Така в них, у Теслів, склалася життєва формула: любити й довіряти. Буквально ще зовсім недавно ця формула могла втратити свою доказовість. Бо саме віра виявилася найбільш вразливою ланкою в багаторічних подружніх стосунках двох відданих одне одному людей і мало не стала причиною краху. Краху довіри. Але саме вона, віра, їх тепер і врятувала.
— Коли ти зник і з’явився цей полковник, я спочатку нічого не розуміла. Та лише після багатьох безсонних ночей до мене дійшло, як тяжко тобі було жити з цим, — Ніна зробила наголос на слові «цим», зовсім не маючи на увазі Зорія чи ще якусь конкретну людину. Але пояснювати нічого не стала — Сашко й так усе зрозумів. — Я так рада, що ми знову разом, а все, що було вчора, — то лише сон. Кошмарний, страшний, болісний, але тільки сон. Ми, наче вранці прокинувшись, помолимося, попросимо у Господа пробачення й помочі та спробуємо забути. І повернемося знову до нашої любові. Це вона врятувала нас від того есбеушного полковника.
— Ні, моя дорога Нінусю, це полковник урятував мене. Ти просто його не знаєш. Він дуже потужна і харизматична особистість.
Сашкові так говорити було непросто. І Ніна це відчула. Вона поклала руку на руку чоловіка й ніжно-ніжно, наче проспівала,
сказала:
— Бог з ним, Сашо. Навіщо він нам. Ми все життя жили без нього і далі житимемо. Маємо жити!
— То добре було б, якби так… — опустив очі Сашко.
9
Зорій і Крюк говорили довго й серйозно. Після цієї розмови Богдан Данилович уже майже на всі сто був певен: у нього з’явився дуже надійний соратник. Не помічник, а соратник — у тому, первинно-етимологічному розумінні.
— Не знаю чому, але я відчував, що саме ти мене знайдеш.
Тобі це невідомо, але наші шляхи кілька разів перетиналися навіть тоді, коли ми особисто не зустрічалися.
— Як це?
— Я не знаю, як тобі розповісти, і взагалі, чи варто це робити. Ідеться ж про дуже особисте, я навіть сказав би — інтимне.
— Петре, я розумію, що нервова напруженість, яку тобі останнім часом довелося витримати, могла вплинути на твою психіку, але…
— Богдане, припини. Мова йде про серйозні речі. І це стосується саме тебе, а не мене.
— Ти ж кажеш про інтим. Чи, бува, я не снився тобі в еротичних снах?
— Я ж сказав: це стосується лише тебе, — Петро вже й не радий був, що порушив цю тему. Але тепер необхідно викручуватися. Те, про що нині не наважується розповідати Крюк, справді незвичне, й невідомо, як поведеться Зорій, коли Петро викладе йому все, що знав, і про що, в свою чергу, Богдан Данилович навіть гадки не має. Але, сказавши «А», мусиш говорити й «Б».
— Ще раз хочу попередити тебе, що про все я дізнався випадково. І навіть тепер не знаю, добре це, що саме я потрапив у потрібний час у потрібне місце, чи навпаки — кепсько. Якщо з погляду того, що я припинив можливий шантаж чи компрометацію, то це, радше, добре. А якщо взяти, що я оце стою тут перед тобою і не знаю, з чого почати і чим закінчити, то це погано.
— Петре, — сердито сказав Зорій, — не пиндючся. Або говори, або будемо вважати, що ти цією розмовою намагався відвернути мене від серйозного обговорення ситуації, в яку потрапив сам.
— Ні, Богдане, я серйозної розмови не уникаю. Те, що я зараз усе-таки розповім, є не менш серйозним, — Петро глибоко зітхнув, наче минув межу, що не давала йому, нарешті, розповісти те, що має почути полковник Зорій. Потім, наче схаменувшись і щось згадавши, Крюк полегшено випалив: — Усе, знаю. Мені не треба нічого тобі зараз розповідати. їдьмо зі мною. Я покажу тобі те, про що хотів розповісти. Ти сам подивишся, а тоді мені поясниш, що й до чого. Якщо захочеш.