Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
— Але згадайте древніх троянців, панове абітурієнти! Згадайте мужнього Леоніда біля Фермопіл[333], Артаксеркса[334], Аттілу[335], Александра Македонського![336] Тепер життя належить вам!..
— Квоускве тандем, о Катіліна, абутере пацієнціа ностра? — прошепотів Макар, тоскно позираючи на буженину навпроти. — Квандіу![337]
Нарешті директор проголосив перший тост. Це був тост за виплеканих, на зміну Артаксерксу, Аттілі, Александру Македонському, його гімназією мужів, яким віднині належало життя: їм зичилося процвітати собі на користь, батькам на радість, а ясновельможному пану гетьману всея України, зіпертому «на збройну міць та безсмертний дух німецького народу», — на славу.
— Слава і гох! — закінчив він.
— Ура! — одностайно і радісно відгукнулися абітурієнти і налили мерщій і келихи, і стопки, і чарки. Скло задзвеніло, питво заструміло, ножі й виделки забряжчали — відразу ж зробилося затишно й мило. Буженина виявилася ніжності надзвичайної, про білоцерківську шинку нічого й казати, а щодо вапнярського сала, то воно просто тануло на язику, бо було з льохи, годованої виключно кукурудзою. Отець Іван відмовився від промови і натомість запропонував випити під «многая літа»: треба було ковтнути і проспівати «многая літа», не вдихнувши. Крім самого законоучителя, на цей фортель виявився спроможним тільки сторож Іохим — він стояв на порозі в старому унтер-офіцерському миколаївському мундирі і кінчиком довгого жовтого вуса витирав сльозу. Діставши шмат крижопільскої ковбаси, він соромливо відвернувся в куток і закушував, повернувшись спиною до присутніх.
Саме в цю секунду двері враз широко розчинилися і на порозі одна за одною з'явилися три постаті.
— Ура! — зарепетували абітурієнти мов навіжені.
На порозі стали троє офіцерів. Сторож Іохим обсмикнув свій миколаївський мундир і зробив «струнко». В кавалерійському мундирі з чотирма «Георгіями» був поручик. В синьому жупані та в пенсне — хорунжий. В хакі при повній похідній викладці, з триколірним кутом на рукаві — піхотинський прапорщик.
— Вацек! Льонька! Віктор!
Офіцери дружно дзенькнули шпорами і попростували до чільного місця. Вони потисли руки директорові, привіталися до педагогів, поцілували руки учителькам.
— Моє поважання! — ґречно нахиляв голову Вацлав Парчевський, поручик.
— Честь! — брав на честь Левко Репетюк, хорунжий.
— Здравія желаю! — дзенькав шпорами Віктор Воропаєв, піхотинський прапор.
Двері розчинилися знову, і ввійшло троє козаків-вістових з чималенькими кошиками в руках. В одному були штофи з чеською слив'янкою, в другому — полумірки з австрійським коньяком, в третьому — пляшки угорського шампанського.
— Я піду! — зірвався Піркес, але молода німкеня, тобто нова учителька німецької мови, здивовано затримала його за руку. — Пустіть! Я піду. Потапчук, ти залишаєшся тут?
Потапчук гаряче зашарівся. Його величезна і кремезна постать почала помалу зводитися теж. Звичайно, за одним столом з офіцерами він не хотів зоставатись. Хай воно їм пропаде — і їство, і питво! Але їх обох зразу ж схопили з усіх боків і посадили назад. Туровський змахнув камертоном і заспівав:
Десяток голосів охоче підхопив заспів. Зразу ж приєдналося ще десятеро. Тоді заспівав і дехто з педагогів. У німкені був, виявляється, чудесний м'який контральто. Пісня була трохи смутна, але ж від неї робилося так затишно і тепло в грудях. Вацек, Левко і Вітька були, безперечно, молодці. Здогадатися прийти на випускний вечір! Це просто' подарунок старим товаришам. Що з того, що Вацек три роки перебував на фронті, тричі поранений і має чотири «георгії»? — Що з того, що Репетюка і Воропаєва півтора року тому, в перші дні Лютневої революції, самі товариші вигнали з гімназії за реакційність та антисемітизм? Це ж було так давно, а головне — вони все ж таки старі гімназьори, свої хлопці. Скільки років висиділи поруч, скільки двійок одержано разом, скільки відсиджено годин карцеру! По чарках полився австрійський коньяк. Аглаю Вікентіївну, молоду німкеню, теж уговорили випити келишок токаю. Вістові ганяли довкола столу; мов тхори. Корки угорського шампанського захлопали.
333
… Леонід біля Фермопіл… — Йдеться про спартанського царя Леоніда (508/507-480 до н. е.), який під час греко-перської війни в 480 р. до н. е. очолив грецьке військо проти царя Ксеркса. Загинув в бою біля Фермопіл, прикриваючи з невеликим загоном спартанців відступ грецького війська. В античних переказах Леонід — зразок патріота і воїна.
334
Артаксеркс — цар держави Ахеменідів в 465–424 рр. до н. е. Уклав з Афінами в 449 р. до н. е. Калліїв мир, який завершив греко-перські війни і підтвердив поразку персів.
335
Аттіла (?-453) — вождь гуннів з 434 р. Очолив руйнівні походи у Східну Римську імперію, Галлію, Північну Італію. При Аттілі союз гуннських племен досяг найбільшої могутності.
336
Александр Македонський (356–323 до н. е.) — цар Македонії з 336 р. до н. е., син царя Філіппа II, виховувався Арістотелем. Полководець, державний діяч. Підкоривши всю Грецію, Македонський почав завоювання на Сході. Армія Александра Македонського оволоділа Малою Азією, Сірією, Єгиптом, Месопотамією, Персією і великими областями Середньої Азії. На завойованих землях він заснував близько тридцяти міст і фортець, які стали центрами елліністичної культури. Після смерті Александра Македонського його імперія розпалася на кілька держав.
337
Доки ж, о Катіліна, ти зловживатимеш нашим терпінням? — відоме речення, яким починається промова римського консула Ціцерона проти державного змовника, його супротивника, Катіліни. В старій класичній гімназії ці промови завчали напам'ять.
338
«Зібралися всі бурлаки…» — українська народна історична пісня про події на Україні останньої чверті XVIII ст., в якій засуджується колоніальна політика царизму на Україні.