Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

Перед третім ліском Іванко вирішив перепочити — в голові мутилося, гарячий піт заливав рясно з голови до ніг. Іванко зійшов з стежки під чагарник і знесилено сів. Рябко постояв, крутячи хвостом, потім зітхнув і згорнувся кубельцем біля його ніг. В цю хвилину за кущами глоду й байбарису щось таке замиготіло синім і біленьким, а за мить на стежку кроків з двісті віддаля, раптом вийшла жінка в синій спідниці та білій кофтинці. Вона простувала якраз до Іванка.

Тепер вже було видно, що це зовсім молоде дівчатко — років вісімнадцяти, які Іванко. В лівій руці вона несла вузлик у червоній хусточці, в правій тримала лозинку. Дівчина йшла наспівуючи і лозинкою обтинала стрімкі колокольці на крайці вздовж стежки. Рябко нащулив вуха і тихо загарчав.

Тої секунди, як дівчина зрівнялася з Іванком, Рябко зірвався і з загрозливим гавкотом кинувся дівчині назустріч.

— Цить! — гукнув Іванко, схоплюючись й собі.

З несподіванки дівчина аж пополотніла, і лозинка випала в неї з руки.

— Ану, цить! — гримнув Іванко ще раз і зопалу потяг собаку ціпком попід ребра. Ображено завищавши, Рябко відскочив геть.

— День добрий! — ніяково буркнув Іванко.

— Зд… здрастуйте. — Дівчина ще не очуняла від переляку, і червоний вузлик тремтів у спущеній вниз руці. Іванко бачив тільки вузлик — звісна річ: в таких вузликах беруть у дорогу снідання чи полудник. Іванкові ніздрі навіть затріпотіли, і він ковтнув перешерхлим горлом: у вузлику ж був, безперечно, хліб, крашанки, а може, й шматок сала! Синя спідниця, біла матроска, ноги взуті в черевики, — сите панське кодло, буржуйське щеня!..

— Дайте мені… хліба… — муркнув Іванко і тяжко почервонів.

— Хліба? — розгубилася дівчина. — Нема в мене хліба…

— А ото? — Іванко сердито насупився і тицьнув пальцем до вузлика.

Рука дівчини здригнулася, і вона відсмикнула руку з вузликом мерщій за спину.

— То не хліб… то не… то собі так…

Але тут трапилася несподіванка. Вказуючи пальцем на вузлик, Іванко надто звів руку, і обріз, який він притискав ліктем під бушлатом, раптом з брязкотом гепнувся додолу, йому до ніг.

Дівчина сахнулася і зблідла знов. Тепер вже в неї посиніли й губи. Сумніву не було — перед нею стояв лісовик, бандит, і прохання хліба — то була лише зачіпка: зараз він почне її грабувати. Дівчина захапалася і тремтячими руками мерщій висмикнула з-за пазухи гаманець.

— Нате… нате! — зашепотіла вона, притискаючи лівою рукою вузлик до грудей, а правою тицяючи гаманець Іванкові до рук. — Тут є дві керенки і… миколаївськими копійок шістдесят… Візьміть! Більше я нічого не маю! Я вас прошу!