Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Але ж ти був такий заклопотаний рятуванням чаклунського світу, — засміялася Джіні. — Що ж… Не скажу, що я дуже здивована. Я знала, що врешті-решт так і буде. Я знала, що ти будеш щасливий тільки тоді, як полюватимеш на Волдеморта. Можливо, саме тому ти так мені й подобаєшся.

Гаррі не мав сили це слухати. І ще він думав, що не дотримається свого рішення, якщо й далі сидітиме біля неї. Він побачив, що Рон пригорнув Герміону і гладить їй волосся, а вона ридає в Рона на плечі, і сльози стікають з кінчика його власного довгого носа. Смутно махнувши рукою, Гаррі встав, відвернувся від Джіні й Дамблдорової гробниці і пішов уздовж берега. Рухатися було не так нестерпно, як сидіти: так само набагато краще буде якнайшвидше вирушити на пошуки горокраксів, щоб убити Волдеморта, ніж цього чекати…

— Гаррі!

Він озирнувся.

Берегом озера, накульгуючи й спираючись на ковіньку, до нього поспішав Руфус Скрімджер.

— Я сподівався з тобою поговорити… ти не проти, якщо я з тобою прогуляюся?

— Не проти, — байдуже озвався Гаррі й пішов далі.

— Гаррі, це така жахлива трагедія, — тихо сказав Скрімджер, — ти навіть не уявляєш, який я був приголомшений, коли про це почув. Дамблдор був дуже видатний чаклун. Ти знаєш, що в нас були деякі непорозуміння, але ніхто краще за мене не знає…

— Що вам потрібно? — рішуче урвав його Гаррі. Скрімджера це явно роздратувало, але він швидко надав своєму обличчю виразу співчутливого розуміння.

— Я розумію, ти пригнічений, — сказав він. — Я знаю, що ти був з Дамблдором дуже близький. Мені навіть здається, що ти був його найулюбленішим за всі часи учнем. Узи, що вас пов’язували…

— Що вам потрібно? — повторив Гаррі й зупинився. Скрімджер теж зупинився, сперся на ковіньку й проникливо глянув на Гаррі.

— Подейкують, що ти був з ним, коли він у ніч своєї смерті покидав школу.

— Хто подейкує? — спитав Гаррі.

— Хтось приголомшив смертежера на вежі вже після того, як Дамблдор помер. А ще там були дві мітли. Гаррі, в міністерстві вміють рахувати.

— Радий це чути. — сказав Гаррі. — Але де я був з Дамблдором і що ми з ним робили, це вже моя справа. Він не хотів, щоб про це знали.

— Така вірність, зрозуміло, заслуговує на повагу. —ледве стримував роздратування Скрімджер. — але Дамблдора вже немає, Гаррі. Його не стало.

— Його не стане назавжди лише тоді, як не залишиться жодної вірної йому душі, — відповів Гаррі й несподівано навіть для себе усміхнувся.

— Хлопче… навіть Дамблдор не повернеться з…

— А я й не стверджую, що повернеться. Вам цього не зрозуміти. Але я нічого не скажу.

Скрімджер повагався, а тоді сказав тоном, на його думку, вельми делікатним:

— Гаррі, міністерство готове тобі запропонувати всі можливі види захисту. Я охоче надам у твоє розпорядження кількох своїх аврорів…