Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
Невисокий чоловічок у простій чорній мантії, з кущиками рідкого волосся на голові, звівся на ноги й зупинився перед Дамблдоровим тілом. Гаррі не міг розібрати, що той говорить. Над сотнями голів до них долинали тільки окремі слова. «Шляхетність духу»… «інтелектуальний внесок»… «велич серця»… Ці слова ні про що не свідчили. Вони не мали нічого спільного з тим Дамблдором, якого Гаррі знав. Він раптом пригадав слова, якими колись привітав їх Дамблдор: «бовдур», «булька», «кулька» і «круть», і знову ледве стримався, щоб не захихотіти… та що це з ним таке?
Ліворуч від нього щось плюснуло, й він побачив, що русалки теж вигулькнули на поверхню, щоб послухати. Пригадалося, як два роки тому Дамблдор нагинався над водою неподалік від того місця, де тепер сидів Гаррі, й розмовляв русалчиною мовою з головною русалкою. Цікаво, де він навчився цієї мови, подумав Гаррі. Він ще стільки всього не встиг у нього запитати, і стільки сам би мав йому сказати…
І тут, без попередження, на нього навалилася жахлива істина, незаперечна й неспростовна. Дамблдор помер, його немає… Гаррі так міцно стис у руці холодний медальйон, що аж стало боляче; він не зміг стримати сліз, що виступили в нього на очах: відвернувся від Джіні та всіх інших і задивився десь далеко, понад озеро, в бік Лісу, а той чоловічок у чорному й далі бубонів… між деревами щось ворухнулося. Кентаври теж прийшли віддати шану. Вони не вийшли на відкрите місце, але Гаррі бачив, як вони стоять нерухомо, ховаючись у затінку, і розглядають чарівників, а сагайдаки зі стрілами звисають у них з боків.
І Гаррі пригадав свої перші кошмарні відвідини цього Лісу, перше своє зіткнення з тією почварою, що нею був тоді Волдеморт, пригадав, як опинився з ним віч-на-віч, і як невдовзі після того обговорював з Дамблдором тактику ведення безнадійного бою. Було важливо, сказав тоді Дамблдор, боротися й боротися, постійно продовжувати боротьбу, бо лише так можна стримати зло, хоч його й неможливо викорінити остаточно…
І раптом Гаррі дуже чітко побачив, сидячи тут під пекучим сонцем, як люди, що любили його, один по одному прикривали його собою: спочатку тато з мамою, тоді хрещений батько і нарешті Дамблдор; усі сповнені рішучості його вберегти; але тепер усе скінчилося. Він уже не дозволить, щоб хтось ставав між ним і Волдемортом; він повинен назавжди позбутися ілюзії, яку мав би втратити ще тоді, коли йому виповнився рік, — що батьківські руки захистять його від будь-якого лиха. Від цього жаху йому вже не прокинутись, ніхто вже не прошепоче в темряві заспокійливо, що насправді йому ніщо не загрожує, що все це тільки гра уяви; останній і найбільший його охоронець загинув, і Гаррі тепер такий самотній, як ще не був ніколи в житті.
Чоловічок у чорному нарешті перестав говорити і сів на своє місце. Гаррі чекав, що тепер підведеться хтось інший. Він сподівався чергових промов, можливо, від міністра, але ніхто так і не поворухнувся.
І раптом кілька людей зойкнуло. Яскраві, білі язики полум’я шугнули довкола покійного Дамблдора, навколо стола, на якому він лежав. Вони здіймалися вище й вище, закриваючи собою тіло. Білий дим завалував угору, на буваючи дивних обрисів: на одну запаморочливу мить Гаррі здалося, ніби він бачить Фенікса, який радісно летить у небесну синь, та наступної миті вогонь ущух. Замість нього з’явилася біла мармурова гробниця; вона накрила і Дамблдора, і стіл, на якому він лежав.
Зірвалося ще кілька вражених зойків, коли в небо шугонула ціла злива стріл, але вони попадали далеко від усіх. Гаррі зрозумів, що це салютують кентаври: він бачив, як вони після цього розвернулися й зникли в прохолодній гущавині між дерев. Русалки теж помалу занурилися в зелену воду і зникли з очей.
Гаррі подивився на друзів. Рон замружився, наче його засліпило сонце. Герміона заливалася слізьми, а от Джіні вже не плакала. Вона подивилася Гаррі у вічі тим самим рішучим палаючим поглядом, що й того дня, коли пригорнулася до нього після виграшу квідичного Кубка за відсутності Гаррі, і він збагнув, що цієї миті вони чудово зрозуміли одне одного, і коли він їй скаже, що повинен щось зробити, вона не казатиме: «Будь обережний» чи «Не треба», а прийме його рішення як належне, бо нічого іншого від нього й не чекатиме. Тому він зібрав усю свою волю, щоб нарешті сказати те, що мусив їй сказати після того, як загинув Дамблдор.