Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
Люпин і Тонкс поспіхом повставали і відійшли, щоб містер і місіс Візлі могли сісти біля самого ліжка. Місіс Візлі нахилилася над сином і припала вустами до його закривавленого чола.
— Кажеш, на нього напав Ґрейбек? — збентежено запитав професорку Макґонеґел містер Візлі. —Але ж він не перевтілювався? То що це означає? Що буде з Біллом?
— Ще невідомо, — зізналася професорка Макґонеґел, безпорадно поглядаючи на Люпина.
— Можливо, Артуре, виникне якесь зараження, — зітхнув Люпин. — Це дуже дивний випадок, просто унікальний… ми не знаємо, яка буде його поведінка, коли він прокинеться…
Місіс Візлі взяла в мадам Помфрі мазь з огидним запахом і почала натирати Біллові рани.
— А Дамблдор… — сказав містер Візлі. — Мінерво, це правда… він справді…
Професорка Макґонеґел кивнула, а Гаррі відчув, як Джіні поворухнулася в нього за спиною, й озирнувся. Звузивши очі, вона невідривно стежила за Флер, яка з застиглим обличчям розглядала Білла.
— Дамблдор відійшов, — прошепотів містер Візлі, але місіс Візлі не бачила нічого, крім старшого сина; вона заридала, і сльози падали на Біллове понівечене обличчя.
— Авжеж, немає значення, яка буде його зовнішність… це не т-так і важливо… але ж він б-був такий гарненький хлопчик… такий гарнесенький… і з-збирався одру житися!
— І шо ви м’аєте на увазі? — вигукнула раптом на весь голос Флер. — Як тсе, збигався одгушитися?
Місіс Візлі здивовано підняла заплакане обличчя.
— Ну… тільки те, що…
— Ви думаєте, шо Б’ілл уже не захотше зі мною одгушитися? — вимагала відповіді Флер. — Ви думаєте, шо чегез ті укуси він мене пегестане люб’ити?
— Ні, я такого не…
— Бо я не пегестану! — випросталася Флер на повен зріст і відкинула довжелезну гриву сріблястого волосся. — Шоден вовкулака не змусить мене розгюобити Б’ілла!
— Так, так, я й не сумнівалася, — пробурмотіла місіс Візлі, — просто я подумала… враховуючи, як… як він…
— Ви подумали, шо я не захотшу з ним одгушитися? Тши, може, тсього сподівалися? — вигукнула Флер, і ніздрі її затремтіли. — Шо мені до того, яка в нього зовнішність? Нам обом вистачить моєї зовнішності! Усі ці штами доводять, що мій тшоловік відвашний! І я сама це згоблю! — вона відштовхнула місіс Візлі, забравши в неї мазь.
Місіс Візлі притулилася до чоловіка й дивилася, як не схожа на саму себе Флер змащує Біллові рани. Усі мовчали. Гаррі боявся поворухнутися. Він, як і всі інші, чекав, коли місіс Візлі вибухне.
— Наша люба тітонька Мюріель, — сказала після довгої паузи місіс Візлі, — має чудову діадему… ґоблінської роботи… і я впевнена, що вона позичить цю діадему на ваше весілля. Вона страшенно любить Білла, знаєш, а діадема дуже пасуватиме до твого волосся.
— Д’якую вам, — стримано сказала Флер. — Я впевнена, шо тсе буде гагно.
А тоді… Гаррі навіть не помітив, як це сталося… обидві жінки ридали, вже обнявшись. Спантеличений, дивуючись, чи не збожеволів раптом увесь білий світ, він озирнувся: Рон був не менш приголомшений, ніж Гаррі, а Джіні з Герміоною обмінювалися враженими поглядами.
— Ти бачиш! — пролунав напружений голос. Тонкс уважно дивилася на Люпина. — Вона все одно хоче за нього заміж, хоч він і покусаний! Їй це байдуже!
— Це інша ситуація, — ледве ворушив устами Люпин, що раптом аж заціпенів. — Білл не буде справжнім вовкулакою. Ці випадки зовсім…
— Але мені теж байдуже, мені це байдуже! — схопила Тонкс Люпина за мантію й затрясла. — Я вже мільйон разів тобі казала…
І Гаррі раптом зрозумів, що означав патронус Тонкс, і її сіре волосся, і чому вона прибігла до Дамблдора, коли почула, що на когось напав Ґрейбек; Тонкс і справді була закохана, тільки не в Сіріуса…
— А я тобі казав уже мільйон разів, — відповів Люпин, уникаючи її погляду і дивлячись у підлогу, — що я для тебе надто старий, і вбогий… і небезпечний…
— Ремусе, я завжди казала, що ця твоя позиція просто сміховинна, — втрутилася місіс Візлі, визираючи з-за плеча Флер і поплескуючи її по спині.
— Нічого не сміховинна, — наполягав на своєму Люпин. — Тонкс заслуговує молодого й дужого.
— Але ж вона хоче тебе, — ледь-ледь усміхнувся містер Візлі. — До того ж, Ремусе, молоді й дужі чоловіки не завжди такими залишаються. — Він засмучено показав на свого сина, що лежав між ними.
— Зараз… не час це обговорювати, — відповів Люпин і збентежено озирнувся, намагаючись ні на кого не дивитися. — Дамблдор помер…
— Дамблдор був би просто щасливий, якби знав, що в світі стало хоч на крихту більше любові, — зронила професорка Макґонеґел, і тут знову відчинилися двері й увійшов Геґрід.