Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
Ті місця його обличчя, що не заросли волоссям та бородою, були вогкі й напухлі; він здригався від ридань, три маючи в руці свою плямисту хустинку-як-скатертинку.
— Я… я си все зробив, пані професорко, — ледве вимовив він. — 3-забрав його. Професорка Спраут повкладала діточок у ліжка. Професор Флитвік ще си лежить, але каже, що з ним усьо буде файно, а професор Слизоріг просив переказати, що міністерство вже поінформоване.
— Дякую, Геґріде, — сказала професорка Макґонеґел, негайно вставши й обвівши поглядом усіх, хто зібрався навколо Біллового ліжка. — Мушу зустріти представників міністерства, коли вони сюди прибудуть. Геґріде, передай вихователям гуртожитків… Слизоріг хай представляє Слизерин… що я негайно хочу їх бачити у своєму кабінеті. Ти теж приходь.
Геґрід кивнув, розвернувся й почовгав з палати, а Макґонеґел подивилася на Гаррі.
— Гаррі, перед зустріччю з ними, я хотіла б поговорити з тобою. Ходімо…
Гаррі встав, пробурмотів Ронові, Джіні й Герміоні: «Бувайте», — і вийшов за професоркою Макґонеґел з палати. У коридорах було безлюдно й тихо, і лише вдалині лунала пісня Фенікса.
Минуло кілька хвилин, перш ніж Гаррі збагнув, що вони йдуть не до кабінету професорки Макґонеґел, а до Дамблдорового кабінету, а ще за кілька секунд він усвідомив, що й справді — вона ж була заступницею директора… отже, зараз вона директорка… тому той кабінет з гаргуйлем належить їй…
Вони мовчки піднялися рухомими гвинтовими сходами й зайшли в округлий кабінет. Він не знав, чого очікувати: можливо, кабінет буде завішаний чорною тканиною, чи там навіть лежатиме Дамблдорове тіло. Насправді все в кабінеті було таким самим, як і тоді, коли вони з Дамблдором кілька годин тому звідси виходили: срібні прилади сюрчали й випускали клубочки диму на столиках з тонкими ніжками, меч Ґрифіндора за склом виблискував собі у місячному сяйві, а Сортувальний Капелюх лежав на полиці за письмовим столом. Тільки Фоуксове сідало було порожнє — він і досі голосив на подвір’ї. Та ще галерея покійних директорів і директорок Гоґвортсу поповнилася новим портретом… Дамблдор дрімав у золотій рамі над столом, на його гачкуватому носі сиділи схожі на два півмісяці окуляри, а сам він був спокійний і вмиротворений. Поглянувши на цей портрет, професорка Макґонеґел зробила дивний рух, наче додавала собі твердості, а тоді обійшла письмовий стіл і подивилася на Гаррі. Її поранене зморшками обличчя напружилось.
— Гаррі, — сказала вона. — Я хотіла б знати, що ви з професором Дамблдором цього вечора робили, коли покинули межі школи.
— Я не можу вам цього сказати, пані професорко, — відповів Гаррі. Він очікував цього запитання й заздалегідь приготував відповідь. Саме тут, у цьому кабінеті, Дамблдор сказав йому, що Гаррі не може розповідати про зміст їхніх уроків нікому, крім Рона й Герміони.
— Гаррі, це може бути важливо, — наполягла професорка Макґонеґел.
— Так, — погодився Гаррі, — і навіть дуже, але він не хотів, щоб я комусь про це розповідав.
Професорка Макґонеґел суворо глянула на нього.
— Поттере, — Гаррі відзначив, що вона знову звернулася до нього офіційно, — з огляду на смерть професора Дамблдора, ти повинен розуміти, що ситуація змінилася…
— Я так не думаю, — стенув він плечима. — Професор Дамблдор не казав, щоб я перестав виконувати його накази, якщо він помре.
— Але…
— Вам треба знати лиш одне, перш ніж сюди прибуде хтось із міністерства: мадам Розмерта перебуває під дією закляття «Імперіус», вона допомагала Мелфоєві і смертежерам, ось як те намисто й отруєний мед…
— Розмерта? — недовірливо урвала його професорка Макґонеґел, та не встигла вона сказати ще щось, як за їхніми спинами постукали в двері, і в кабінет ввалилися професори Спраут, Флитвік та Слизоріг, а за ними Геґрід, що й далі заливався рясними слізьми й здригався від горя усім своїм велетенським тілом.
— Снейп! — вигукнув Слизоріг, який був найбільше за всіх приголомшений, блідий і спітнілий. — Снейп! Я ж його навчав! Я вважав, що його знаю!
Але ніхто не встиг йому відповісти, бо високо вгорі зі стіни пролунав різкий голос: у свою порожню раму щойно повернувся чаклун з жовтавим обличчям і коротким чорним чубчиком.
— Мінерво, за кілька секунд тут буде пан міністр, він щойно роз’явився з міністерства.
— Дякую, Еверарде, — сказала професорка Макґонеґел і швидко обернулася до вчителів.
— Поки він не прийшов, я мушу поговорити про те, що буде з Гоґвортсом, — квапливо сказала вона. — Я особисто не впевнена, що наступного року варто відкривати школу. Смерть директора від рук нашого колеги залишиться страшною плямою в історії Гоґвортсу. Це жахливо.