Вибрані твори

Позичає юнак Іван Козловський 10 карб, на дорогу і, супроти волі батьків, мандрує з цим капіталом і клунком за плечима у Пітер мрячливої осени 1912 року. Незнайоме місто тяжким безробіттям зустріло парубка. Хоч, зрештою, аж через три місяці, дістав він працю ремонтного робітника на Миколаївській залізниці, а ввечорі одвідував курси гр. Паніної[591], та ледве до весни дотяг. Від голодування почалася страшна хвороба — цинга. Кривавими шматками одривалися ясна, випадали зуби. Ноги вкрилися синіми плямами і в кінці одмовилися зовсім служити. Одвезли в лікарню.

Пригадую, як 1921 року, тут у Харкові, я працював чорноробом на заводі «Серп і Молот». Щодня доводилося вимірювати 12 кілометрів, а в партійні дні — 24. Одержував аж 800 крб. на тиждень, тобто на 3 з гаком фунти хліба (250 крб. фунт тоді коштував). Ну й теж доходивсь до цинги... Але це час був радянський. Був могутній товариський колектив — партія, що не дала загинути. Була така-сяка освіта, що давала змогу по ночах писати і друкувати за допомогою небіжчика товариша Блакитного у «Вістях» дописи про цей завод. І, коли я попав у лікарню з розбитою пилою ногою, мені не довелося шукати праці — я опинився редактором «Селянської Правди» і почав друкувати в ній свої байки, що склали потім «Байківницю». Це був 1921 рік.

А Батрак поневірявсь 1912 року, року Ленського розстрілу, чорної реакції, жив у брудній касарні, де після получки були п'яні сварки, бійки. Він мусив боротися за освіту. Мусив шукати товаришів-однодумців. І він їх знайшов тамо ж, на курсах Паніної. Це був, насамперед, пролетарський поет Маширов-Самобитнік[592]. Через нього та інших товаришів Козловський зв'язується з гуртком «правдистів» і посилає в «Правду» свої перші вірші, що й друкуються там за ініціялами И. К. Тоді ж одержує він секретку від Дем'яна Бєдного зі щирим привітом за байку «Мужик и вор». Видрукувати її не довелося через цензурні умови.

Відтоді став Козловський робкором «Правди», а разом втягнувсь у робітничий рух, зустрівсь з меншовиками-ліквідаторами і боровсь із ними по боці «правдистів». Так дійшло до початку війни. Шовіністичний чад не захопив його. Навпаки, він з групою робітників соцдемократів складає статті проти війни, і Самобитнік випускає їх нелегальним збірником «Рабочий Голос», на шапірографі. Збірник має успіх, і це призводить до думки конче мати свою запільну друкарню. В той час тов. Козловський уже справжній більшовик, представник від свого району в Петербурзькому Комітеті РСДРП(б)[593]. Доручення організувати друкарню дається йому. Та довелося не тільки організовувати, але й самому навчитися складати й друкувати, бо складач, що був узявсь допомагати, збоягузив і щез. Власними руками випустив тов. Козловський перше число органу Петербурзького Комітету Більшовиків «Пролетарский Голос». Друкарня запрацювала на славу!