Вибрані твори

Літературна продукція Батракова не так велика — хіба ж можна було багато писати, багато друкувати у вирі революційних подій? 1926 року видавництво «Молодая Гвардия» випускає маленькою брошуркою збірочку байок «Обручи и клепки». ГИЗ, у селянській бібліотеці, 1927 року друкує другу збірочку «Соха и трактор», і, нарешті, 1928 року «Московский Рабочий» випускає в світ цілу збірку «Басни». Їх зібрано там чотиридесять і одна.

Батрак — криловсько-ляфонтенівської школи байкарів. Як відомо, особливість цієї школи, за якою пішов і наш Глібов, є досить розвинене оповідання, здебільшого з тваринного епосу, що стає за узагальнення для певних життєвих явищ. Байкар кінчає (зрідка починає) розкриттям цього узагальнення — «мораллю», що здійснює дидактичне завдання байки. Ця «мораль» намагається прибрати форми прислів'я, іноді буквально бере його з фольклору. Бува, замісць автора в ролі моралізатора виступає дієва особа самої байки, хтось із розмовників.

Але Батрак часто уникає давати цю «мораль» чи, як Сковорода сказав, — «силу», полишаючи самому читачеві відшукувати її. З сорока його байок третина зовсім не має ніякої кінцівки. Можливо, що Батрак деколи й вірно це чинить. Адже ще Потебня казав, що «байка — це крапка, через яку можна провести скільки завгодно ліній». Порівняння, що наводяться в «моралі», часто-густо звужують значення байки, надають їй злободенної фейлетонности, скороминучої, скороплинної. Іноді, навпаки, Батрак, як каже його критик М. Беккер («На лит[ературном] посту»[596], № 13-14, 1928 р.) дає зайве: «Часто разжевывается мораль, которая достаточно ясно вытекает из нарисованных положений», тим часом В. Бєлінський[597] учив, що байку треба кінчати «не бездушными моральними сентенциями, а оборотом, который обращается в пословицу, поговорку». Маємо, проте, в Батракових байках чимало кінцівок прислівного типу, що зробили б честь ліпшому байкареві. Наведемо такі: