Вибрані твори
- Автор: Пилипенко Сергей Владимирович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-8499-67-8
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Вибрані твори». Краткое содержание книги:
4) Няня Володимира Бурцева.
5) Наташенька на сьомому році життя — доказ, що фотографії ніяк не могли належати Шевченкові, бо він виїхав з форту раніше.
6) Учений Гебель (а не Бурцев) серед двох киргизів.
7) Агата Ускова — пізніше фото.
8) Лікар Нікольський (а не Александровський).
9) Киргиз та дві киргизки.
10) Кібітка.
11) Літній будинок коменданта. В дверях — Бурцев. Сидить Агата Омелянівна. Праворуч — Наташа. Зліва — молодша сестра Ліда з нянькою. Знято незадовго перед від'їздом Ускових з фортеці. Теж доказ, що не Шевченкові це фотографії, бо Ліда народилася після його від'їзду з фортеці.
12) Комендантський дім серед фортеці. Поряд — будинок, де жив лікар Нікольський.
13) Кібітки в степу — три примірники фото.
14) Батарея, 1/2 клм. від форту, по дорозі до літнього будинку (два примірники).
15) Вид на форт з берега моря.
Фотографії розібрані. Долучаємо лист Шевченка до Ускова (два інших уже були в Інституті, а четвертий десь майже без сліду загинув, був, здається, у Наташі, що була замужем за Мендельсоном, а потім Зорянком). Надія Іраклієвна сама не хоче вирішати справу про продаж. Це, мовляв, родинне майно. Треба порадитися з Каршиними. Ідемо до них і, в присутності голови товариства краєзнавства, його, власне, рукою, складаємо акт. Лікареві Кар шину не хочеться, видимо, продавати, він уходить — хай, мовляв, жінки самі вирішають. Пропоную три тисячі карбованців — і, без торгу, передаю їх Надії Іраклієвні, що відразу ділить їх з небогою.
Картини в портфелі. В чемодані ще сім із Руського музею та три від спадкоємиці Нікольського — Алексєєвої. Запаковую разом — і на вокзал. Більше в Бугуруслані робити нічого. Але вибратися з нього так само нелегко, як і з Самари. Дожидаючи в холоднім станційнім будинку поїзда, з заспокоєним сумлінням перекладаю байки Івана Батрака. Проходить година, третя, п'ята, десята — вже в мене десять байок, мало не аркуш, і вже коли дописую в записну книжку одинадцяту — чути подихи стомленого паротягу.
Ох, і далека ще путь до Харкова! А ще ж не раз звідти треба буде на Поволожжя мандрувати. Розкидані малюнки Шевченкові там скрізь: є і в Астрахані, є в Саратові, Нижньому, є і в тій Самарі, де тільки-но був, та не мав відповідного доручення відібрати...
Щось понад 600 малюнків Шевченкових відомо. Половина майже з них — у Чернігові, 62 — в Києві, а оце вже і в Харкові є 66, а з них 62 — в Інституті Шевченка.
Початок Шевченківського музею при Інституті в Харкові закладено.
Іван Батрак і його банки[578]
ригадую: 1918 року показав я свої перші байкарські спроби Олесеві[579], що був тоді за секретаря київської газети «Відродження»[580]. Розцілував він мене й мовив:
— Працюйте! Обов'язково працюйте! Це дуже рідкий хист. Зі ста поетів хіба один спроможеться на байку.
Тоді ж таки взяв він моїх «Волів» і видрукував у «Відродженні» (№ 26). Цензура сконфіскувала це число, але пізно — частина накладу розійшлася по передплатниках. Ага! Не подобається сатирична байка? Нате ж вам! І видрукував ще скількоро в газеті «Народня Воля»[581], що її тоді я редагував. Не всі байки побачили світ. Частенько газета рясніла білими плямами і лишався самий мій підпис під тою плямою. Байки таки справді не подобалися! Це мене остаточно переконало, що ця зброя потрібна і що байка не вмре, як їй пророкують деякі скороспілі літературознавці.
А як почав я ближче знайомитися з творчістю різних байкарів, побачив, що Олесь не помилявсь: створити нову байку — справа надзвичайно складна й важка. Хтось налічив у всій світовій літературі 300 байок і по тому. Всі інші тільки переспіви, тільки варіяції.
Довелося мені розмовляти 1924 року з Дем'яном Бєдним[582] про це. Спитався його:
— Чому ви покинули байкарити? Не чути щось ваших нових байок.
— Та, знаєте, видохся! Нема нових сюжетів. Уже пробував читати різні східні фолкльорні матеріяли. Може, там щось винайду? Так ні ж бо — не витанцьовується!
І от цього 1929 року, під час, віднині досить широко відомої, подорожі українських письменників до Москви, познайомився я з товаришем Іваном Батраком[583], секретарем «Всероссийского Общества Крестьянских Писателей».
Кремезна постать з трохи похмурим, а разом добрячим обличчям. Чорне неслухняне волосся. Тверде підборіддя, що виказує неабияку волю. Дужі, робочі руки.
578
Уперше статтю надруковано в 6 числі журналу «Плуг» за 1929 р., а її дещо розширений варіант став передмовою до книги: Батракові байки. Переказав Пилипенко. — X.: ДВУ, 1930. Подаємо за цим виданням. Матеріал датований 10 липня 1929 р.
579
Олесь Олександр (справжнє прізвище — Кандиба; 1878-1944) — поет, творча практика котрого посутньо вплинула на художньо-естетичне формування генерації 1920-х рр.
580
«Відродження» — щоденна безпартійна газета, виходила в Києві 1918 р.
581
«Народня Воля» — щоденна газета Всеукраїнської селянської спілки і Центрального кооперативного комітету, виходила в Києві з квітня 1917 до лютого 1919 р. Початковий наклад — 200 000 примірників. У 1918 р. її редактором був С. Пилипенко.
582
Бєдний Дем'ян (справжнє ім'я — Єфим Придворов; 1883-1945) — російський поет.
583
Батрак Іван (справжнє прізвище — Козловський; 1892-1938?) — російський письменник і журналіст, один із керівників ВОКП.