Пастка на дурнів

— Це ви, капелан Святмен? — запитав зненацька брутальний голос, і чиясь дужа рука сходила його за лікоть.

Капелан з подивом озирнувся: перед ним задирливо шкірився кремезний, головатий, рожевощокий вусань з полковничими відзнаками. Капелан бачив його вперше.

— Так, це я. А в чому річ?

Пальці, що стиснули руку капелана, робили йому боляче. Він спробував був вивільнитись, але марно.

— Ходімте зі мною, — наказав полковник.

— Куди? Навіщо? — відсахнувся спантеличений капелан. — І взагалі, хто ви такий?

— Ви б краще не опирались, отче, — промовив кощавий, схожий на шуліку майор, який зненацька виріс із другого боку. — Ми представники закону. Вам доведеться відповісти на кілька запитань. — В голосі майора капелан вчув поштиве співчуття.

— Яких іще запитань? Що це значить?

— Ви капелан Святмен? — перепитав огрядний полковник.

— Так, він, він! — підказав сержант Безбог.

— Виконуйте наказ, капелане! — Зневажливо і злісно вишкіривши зуби, каркнув капітан Гадд. — Ідіть і сідайте в машину, бо буде гірше.

Чиїсь руки підхопили його, як пір’їну, і потягли до машини. Він хотів гукнути на поміч Йоссар’яна, але той був надто далеко і все одно не почув би. Ті, що стояли ближче, спостерігали цю сцену з усе більшою цікавістю. Згораючи від сорому, капелан низько похилив голову і, вже не опираючись, дозволив посадовити себе на заднє сидіння штабної машини. Там він опинився між червонопиким полковником та кощавим, єлейно-вкрадливим майором. Капелан мимоволі простяг перед ними руки, але наручників на нього не наділи. На передньому сидінні їх чекав ще один офіцер. За кермо скочив здоровезний капрал з військової поліції в білому шоломі і з ланцюжком і свистком на шиї. Капелан так і не наважився підвести очі, поки закрита машина, перевалюючись із боку на бік, не виїхала з розташування ескадрильї і не помчала вибоїстим шляхом.