Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

— Ніколи не розглядав ці події з такої точки зору, — сказав я.

— І твій батько, я гадаю, ненавмисне, знову забезпечив Амберу перевагу. Боячись, що Лабіринт залишився неполагодженим, він накреслив новий. Але старий було відновлено! Таким чином Порядок отримав два артефакти, замість одного. Оскільки новий Лабіринт був окремою сутністю, він, можливо, і не додав могутності першому Лабіринту; але він додав сили Порядку, зменшивши, відповідно, ефективність Лоґрусу. Отже, твій батько відновив рівновагу сил, а після цього знову її перехнябив — лише тепер в інший бік.

— Таких висновків ти дійшов, базуючись на ваших з Фіоною обстеженнях нового Лабіринту?

Він повільно нахилив голову на знак згоди та зробив ковток соку.

— Якщо повернутися до сьогодення, — зауважив він, — то цим пояснюється те, що почастішали Тіньові бурі. Це космічні наслідки.

— Так, сьогодення, — сказав я, наливаючи собі ще кави. — Не можна не помітити, що воно сповнене цікавих подій.

— Це, дійсно, так. Про це свідчить і те, що ти розповів про ту дівчину, Корал, яка попросила Лабіринт перенести її у належне місце. І що він зробив тієї ж миті? Переніс її до Тіньового Лабіринту і створив навколо темряву. Тоді він послав тебе її рятувати, а заразом і полагодити цю його версію. Як тільки другий Лабіринт було полагоджено, він перестав бути Тіньовим, а перетворився на ще одну версію його самого, яку він здатний поглинути. Можливо, він поглинув і усю Тінь, у якій знаходився новий Лабіринт, додавши собі значну кількість енергії. Його перевага над Лоґрусом ще зросла. Тепер, аби відновити рівновагу сил, Лоґрус потребує значної перемоги. Тому він наважився на вторгнення у володіння Лабіринту в відчайдушній спробі отримати Око Хаосу. Але це закінчилося патовою ситуацією через втручання цієї химерної штуковини, яку ти називаєш Колесом-Привидом. Отже, рівновага залишається порушеною, з відчутним креном у бік Лабіринту, а це небезпечна ситуація.

— Для Лоґрусу.

— Я б сказав, для всіх. Обидві сили знаходитимуться в конфлікті, у Тінях пануватиме безлад, так само як і в обох королівствах, доки ситуація не буде виправлена.

— Отже, треба зробити щось на користь Лоґрусу.

— Тобі відомо, що це так.

— Припускаю, що відомо.

— Він контактував із тобою напряму, чи не так?

Я згадав ту ніч, яку провів у каплиці, в місцевості між Тінями, коли постав перед необхідністю обирати між Змією та Єдинорогом, між Лоґрусом і Лабіринтом. Протестуючи проти залякування та примусу, я відмовився обирати жодний.

— Так, — відповів я.

— Він хотів, аби ти захищав його інтереси, чи не так?

— Гадаю, так, — визнав я.

— І?..

— ...і ми опинилися тут, де є зараз, — відказав я.

— Ти вважаєш, що це певним чином підтверджує мою тезу?

Я знову побачив той перехід крізь Поміжтіння, із його небезпеками, фантомами — Лабіринту, Лоґрусу чи обох сил.

— Гадаю, так, — повторив я.

Але, у кінцевому підсумку, саме Лабіринтові я прислужився наприкінці цієї мандрівки, хоч навіть і несвідомо.

— Ти готовий виконати те, що він намітив, на благо Дворів?

— Я готовий шукати вирішення, яке влаштувало б обидві сторони.

Він посміхнувся.

— Це уточнення чи згода?

— Це заява про наміри, — сказав я.

— Якщо Лоґрус обрав саме тебе, він має на це свої резони.

— Ти так гадаєш?

— Нема чого й казати, що посадити тебе на престол значить великою мірою посилити дім Саваллів.

— Так, якщо ти про це заговорив, визнаю: це спадало мені на думку.

— Звісно, беручи до уваги твоє походження, тобі доведеться визначитися, якій із держав ти цілковито відданий — Амберу чи Дворам.

— Ти гадаєш, що буде ще одна війна?

— Ні, звісно, ні. Але все, що ти зробиш, аби посилити Лоґрус, викличе реакцію Лабіринту і, відповідно, Амбера. Навряд чи дійде до війни, але певні кроки у відповідь цілком вірогідні.

— Ти можеш ясніше сказати, до чого ведеш?

— Наразі я змальовую ситуацію лише в загальних рисах, аби ти міг зрозуміти, як до цього ставишся.

Я кивнув.

— Оскільки наша розмова має загальний характер, я просто повторю те, що уже казав. Я готовий шукати рішення, яке б...

— Гаразд, гаразд, — зупинив він мене. — У цьому питанні ми дійшли згоди. Якщо ти опинишся на троні, ти прагнутимеш того ж, що й ми...

— Ми? — перервав його я.

— Я маю на увазі, звісно, Дім Саваллів. Але ніхто не має наміру тобі нічого диктувати.

— Звучить гарно, — відказав я.

— Але, зрозуміло, наша розмова має характер гіпотетичний; адже є ще два претенденти, які мають сильніші позиції.

— Тоді навіщо ми обговорюємо те, що вилами по воді писане?

— Якщо нашому Дому вдасться коронувати саме тебе, тобі варто буде згадати, про що ми зараз говорили; ось чому.

— Брате, — сказав я, — в усіх головних питаннях Дім — це ти. Якщо ти хочеш отримати мою згоду на усунення Тмера та Таббла, забудь про це. Я не настільки сильно бажаю всістися на троні.

— У цій справі твої бажання не мають першорядного значення, — відказав він. — Нема сенсу марципанитися, якщо пригадати, що ми давно ворогуємо з домом Джесбі, а Ченікути й завжди мутили воду.