Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року. Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні. Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора: «Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією». Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Попередній розбір по пунктах добросовісної праці добросовісного ж українського історика, – ще раз нагадує нам про очевидну абсолютну істину: поки Україна повністю не відліпиться від Росії духовно, – про жодне українство, про жодну українську незалежність, – і мови бути не може.
* * *
Отже, петербурзькою німецькою шльондрою, що стала шльондрою російською, було понищене те, що було на кілька тисяч років старіше ніж її власна вошива імперія «курних ізб». Упало назавжди те, чому в історії не було ціни – оплот старішої демократії світу. Втім для неї – «Семіраміди Півночі» недоумкуватого Вольтера, з її двором, де половина високих чиновників ледь уміла читати, а третина – ледь тямила писати, – це було всього тільки шереговим історичним злочином.
Рівнобіжно з імперською аґресією, йшла й аґресія пораблення, поверстання вільної тисячі років країни до російського рабства та работоргівлі. Російський історик свідчить нам про те, що вже на другий рік свого царювання, Єкатєріна II поклала око на «нєпорядкі в Малороссіі», тобто – на відсутність там торгівлі людьми. Як пише він про колишнiх вільних селян України:
За указом 1763 р. селяни могли покидати землевласників, тільки отримавши від них відпускні свідоцтва.
(В. О. Ключевский, Сочинения, Москва, 1958, т. 5, с. 143)
Пам’ятаєте? – як за совєтів: селянин мусив випрошувати папір у червоного поміщика – голови колгоспу. Все на світі міняється, лише не Росія. А указом від 3 травня 1783 – і всім селянам взагалі, було передписано залишатись назавжди там, де вони опинились за виниками попередньої ревізії. Той же автор пише далі з цього приводу:
Таким чином, кількість кріпосного населення Росії збільшувалась за Єкатєріни двома способами – пожалуванням та відміною волі селянського переходу. Завдяки тому на кінець царювання Єкатєріни Росія, нема сумніву, стала значно більш кріпосною, ніж була перед тим.
(теж там, с.143)
Нагадаємо, кріпосництвом вони, заради евфемізму, іменують звичайне рабство. Бо, справжнє кріпосництво було у поляків – там людьми ніколи не торгували; на відміну від єдиновірців. Так попівська зграя загнала Україну до російського рабства.
Щоправда, будемо – як завжди, відвертими до кінця:
У 1771р, для припинення непристойної прилюдної торгівлі селянами був виданий закон, що забороняв продаж селян без землі за борги поміщиків на прилюдних торгах, «з молотка».
(теж там, с. 145)
Бачите, яке ж невірогідне послаблення у «Вік Просвіти»! Але, не поспішайте радіти, бо:
Закон полишався без дії, та Сенат не наполягав на його виконанні. У 1792 р. новий указ відновлював право продажу селян за поміщицькі борги з прилюдного торгу, тільки без ужиття молотка.
(теж там, с. 145)
«Без ужиття молотка», – це ж треба!
Як же тут не пригадати мудрі застереження Петра Іваненка (Див. част. I, Доповн.7).
6. Знищення Польщі
Царювання німецької шльондри, що силоміць захопила російський престол, убивши останнього з династії Романових, – було щедрим на злочини проти людства та злочини навіть міжнародні. Таким безумовним та безпрецедентним злочином було знищення польської незалежності.
Нема великих підстав іменувати тодішню Росію хижаком. То – радше, такий собі гриф–стервоїд, який поберегався сутичок зі здоровими державами при силі, поглинаючи послаблені та підупалі.
Типовий приклад, це Україна та Польща, взаємно послаблені Козацькими війнами. Як не відбулася українська незалежність, ми вже знаємо, та тут дещо ознайомимося з долею Польщі, останнього уламку Великої Литви (після тiєї зловісної унії в Креве).
То був довгий та тяжкий шлях занепаду, який можна було би простежити крок за кроком, але звернімося краще до останнього етапу; до Міхаля Бобжинського, який узяв це в добрі та точні слова:
… нарід, поки він живе, мусить рухатись, а не бажаючи проґресувати та розвиватись, мусить обов’язково відступати.
(М. Бобжинські, Історія Польщі в нарисах, Варшава, 1977, с. 381).
А маючи такого сусіда, як Росія, – відступати більш, ніж ризиковано. Нагадаємо, що таке саме сталося з українським народом, який з часу відсунення І. Виговського на користь молодого Хмельницького, – впав до такого самого згубного відступу. Далі читаємо наступне:
