Аналітична історія України

Як бачимо, за оту «повагу» – гідно відплатили. Своїх – запорожців, цей «розумний, освічений і побожний» людський покидьок, – за православних, це очевидно, не вважав. Бо, про те, що він звертався з подібними закликами й до катькиних горлорізів, – жодний історик чомусь не пригадує.

Трохи нижче згадуваний автор пише, що цього «начальника січових церков» – було піднесено до архімандритського стану самою імператрицею, коронованою повією, яка – тільки подумати, – мала й таку владу! Отже, святому отцеві – було чого відробляти. Дивують оті запорожці. Замість того, щоб висадити святого отця на палю, – вони й вуха розвісили; дивні були люди, годі й казати. Тіні минулих козаків.

А – дарма, бо… документально відомо про випадок іще 1637, коли якийсь православний чернець таємно попередив поляків, про напад запорожців, що готувався. А поляки – то ж були саме затяті вороги не лише запорожців, але й православної віри. Що ж вже тодi й казати про попівське шпигунство на користь імперіалістичної Москви. З того часу запорожці не довіряли своїх військових планів попам. Можна тільки уявити собі, як активно та широко використовувалося українофобне православне попівство Москвою, підчас своєї таємної діяльності по порабленню України, велика історична тема, яка ще очікує на своїх дослідників. Бо, не забудемо, ще за Еріха Лясоти, посла імператора Рудольфа 1594, – московське попівство розписувало йому запорожців, як дикунів та безбожників, «людей, що не мають страху Божого». Можна тільки позаздрити його приємному розчаруванню, яке він пережив переконавшись, що запорожці є набагато побожніші та моральніші від попів, що торгували Богом на користь Москви; не забуваючи, ясна річ, і про себе.