Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Не проминемо й того, що в Єлісавєтґраді стояв проти запорожців іще й Слобідський козачий полк – зрада в Україні квітла пишно та рясно.
Все воно вкупі, і російська армія, і слобідське козацтво разом із балканським набрідом з обох «Сєрбій», – весь час творило сталу повзучу аґресію проти Січі, постійно порушуючи самими ж об’явлені кордони та демаркаційні лінії.
Року 1764 має місце знаменна подія адміністративного характеру. Всі плацдарми аґресії проти рештків вільної України – об’єднуються в одну імперську провінцію під назвою «Новороссійской губєрнії», з центром в Кременчузі. Повстання Пуґачєва трохи плутає плани цариці, але вона не нітиться, та 4 червня 1775 направляє російську армію, що вертається додому після Кучук Кайнарджійського миру 1774, – на знищення Січі. Оскільки Запоріжжя налічувало тоді десь 150 000 селян та десь 30 000 козаків, – перевага сил була вирішальною. Більшість людей подалася до турків, під руку султана, нечисленні пристали на царську службу, а всі останні були незабаром депортовані до Кубані, а «пусте Запоріжжя» можна було приєднати до Росії та «колонізувати» москалями. Воно було негайно приєднане до «Новоросії».
Про зруйнування Великої Січі Запорізької російськими військами, в українській історії не надто охоче пишуть. Наприклад, той же Іван Крип’якевич згадує про це, дослівно, в одному реченні:
Катерина II використала все це для остаточного знищення Запоріжжя, і за її наказом в 1775 р. російські війська зруйнували Січ