Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
А натомість належить їх у «найлагодніший спосіб зросійщити, аби не дивились на нас вовком».
Та, в листопаді 1764 і відновлено Малоросійську колеґію (яка перед тим діяла в роки 1722–1727), на чолі з Пєтром Румянцєвим. Цій же колеґії підпорядковувалися й справи Запорізької Січі, яка по розоренні її холопом Пєтра I, бригадіром Пєтром Яковлєвим, вже зуміла не одного разу відновитись.
Підкреслювалося особливо, що досі Росія не мала жодних прибутків від аж так великої та багатої провінції. А тамішня дотихчасова адміністрація досі лише потурала ліності обивателів та ненависті до росіян.
Так ми вперше (?) в історії зтикаємося з чітко сформульованим поняттям «зросійщення», сукупності «мирних» аґресій: мовної, культурної, демографічної, ґенетичної… Втім, а чому ж це «мирних»? – бо, ми ж тут забули про одне, але невід’ємне від поняття «Російська Імперія», про звичайнісінький ґеноцид. Саме з року 1764, запам’ятаємо цю дату, вільний нарід українців починають наближати до отих «рабів, що пнуться стати деспотами»: історичний злочин.
Було помічено царицею й немало іншого, не менш цікавого. Наприклад, ця уроджена лютеранка, а тепер щира православна–перехрещенка, звернула увагу й на церковні непорядки в Малоросії, зауваживши, що місцева православна церква – не правовірна, не без римських впливів (чи, бува, не тому, що не мала іще церковних рабів?).
Але, наполягала, щоб усе це зросійщення робилося в рамках законів, з чемністю, гречністю та ласкою. Та, при якнайширшому поширенні освіти в народі. З цього приводу польський автор вбачає в цитованому документі лише невід’ємне лицемірство німецької шльондри на російському престолі, лицемірство, яке вона розвивала в собі з дитинства:
Іще одна декларація, іще одне красивого звучання речення – не коштували нічого. Папір був терплячий та зносив усе, а Єкатєріна, горда виданими розпорядженнями, могла пізніше хвалитись ними перед освіченою Європою. Та (Європа О. Б) приймала їх із повною довірою, проголошуючи хвалу «філософці на троні».