Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Фінал наступає 1795, коли придушується повстання Тадеуша Костюшки 1794–1795, та з карти Європи остаточно зникає держава Польща. Російський імперіалізм дожирає Польщу, захоплюючи Прибалтику, Литву та залишок Волині. Кордон зсувається до лінії Каунас – Гродно – Брест на Бузі. Прусія окуповує Мазовше, а Австрія прихоплює до Галичини ще й Малопольщу разом із Варшавою. Це – фінал трагедії.
Так, у сторіччя «Розуму та Просвіти», трьома імперіями, трьома імперіалістичними хижаками – була знищена незалежність цілого європейського народу. Трагічними були ці події для білоруського та українського народів, так само чужих народові російському, як і польський. Останні два потрапили при цьому з–під гніту європейського – під гніт відомої «цивілізації курних ізб».
З цього приводу може й повинно виникнути слушне запитання: як наприкінці отого «Віку Просвіти» в Європі, за епохи Франзузької революції 1789, що проголосила «Свободу, Рівність та Братерство», могла зникнути з мапи Європи ціла незалежна держава, поділена між сусідами? Та, ще такими, що у двох із них, Австрії та Прусії, – панували не люди, а закони (пригадайте хоча би того «мельника з Сан Сусі», який виграв судовий процес у самого короля Фрiдрiха II).
Складних відповідей не шукатимемо, для нас досить буде участі в цьому процесі Росії. Бо Росія спиралася у своєму розвиткові, як зсередини, так і ззовні, незмінно, на те, що є гіршого в людях. На те, що не потребує зусиль, як не потребує їх будь–яка розпущеність та розбещеність: на королеву хаосу – Ентропію. Не забудемо, що вона майстерно розкладала народи, перед тим, як їх порабити.
Бо, що то є російська імперська військова потуга, наш сучасник міг бачити або у Манджурії 1904, або на Мазурських озерах 1914, або на Віслі 1920, або у Фінляндії 1939–1940, або у Афганістані 1979–1989, або нарешті у Ічкерії 1994–1995. Чи не досить?
А з поділу Польщі, власне, й починається моральне розтління Росією Європи та світу, яке продовжується з наростаючою силою й у ХХ ст. Певно, що якби не отой Священий Союз, нав’язаний Росією Австрії, – й вона не зупинилася би в своєму розвиткові, може й не дійшла би розпаду 1917…
Бар на Поділлі стоїть і тепер, напівпусте підупале містечко, не на кожній карті знайти, колись важливий центр на великому торгiвельному шляху. Сьогодні там можна довідатись, коли та де «состоялась пєрвая маєвка», або – коли Бар був «освобождєн от нємєцко–фашістскіх захватчіков».
Але, марно було би, напевно, щось випитувати про Барську конфедерацію чи про її натхненника, героя двох народів нараз, – генерала Казимежа Пуласького, або Мора Беньовського.
Незалежна Україна входить у III тисячоріччя надійно похованою живцем під гімалаями імперського сміття, імперського історичного лайна… Бо марно довідуватись із цієї історії правди; хоч про знищення Великої Січі Запорозької, а хоч і цілої Польщі.
7. Знищення Криму
Знищення Криму, поряд зі знищенням Польщі, було чи не вершиною діяльності німецької повії на російському троні, двома найвищими її досягненнями; а значить – і вершиною Першої імперії. Читач може й обуритись тут словом «досягнення», але – що ж тут сказати? – краще пригадайте досконале визначення Т. Шевченка: «той мурує, той руйнує той неситим оком…» Для них таке щось – саме й є воно, досягнення. Квола Друга імперія вже не змогла ліквідувати чиєїсь незалежності, а Третя… Як і матиме успіх в цій галузі антилюдської діяльності, то тільки й єдино, завдяки дурості та продажності тих, хто представляє так званий «вільний світ».
Крим удалося знищити тільки 1783, коли було знищено Велику Січ Запорозьку, яка прикривала доступ до нього. Та де далеко не всі й дотримувалися примітивної політичної мудрості Івана Сірка, – завжди бити «басурмана»; тільки за те, що він є «басурман». Хоч добре відомо, що за добрі гроші той же Сірко сумлінно воював, бувало, за тих, кого у нас не гребували вирізувати прибічники «правої віри».
Не обходилися без допомоги татарів Криму й наші визнані гетьмани. Не мав би, можливо, таких видатних успіхів проти поляків Богдан Хмельницький; не обходились без них, ні Петро Дорошенко, ні Кость Гордієнко. Це Крим давав притулок, і Петру Іваненковi, і Петру Суховієнку. Бо, для політика, що розуміється на справах, Крим був природним запліччям та союзником України проти Москви. Не дивно, що коли поволі гинула Україна, обернена на московську руїну, – почав гинути й Крим.