Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
П'ясті як скребниці.
Шия як миска.
Горло як винна цідилка.
Борлак як барильце, до якого підвішено два бронзові вола, прегарні і зграйні, у вигляді клепсидри.
Борода як ліхтар.
Підборіддя як кабак.
Вуха як дві мітенки.
Ніс як вузьконосий полуботок.
Ніздрі як чепчики.
Брови як підроженник.
Під лівою бровою в нього ознака, формою і величиною з уринал.
Повіки як ребек.
Очі як футляри на гребінці.
Очні нерви як кремнівки.
Чоло як теракотова ваза.
Скроні як лійки.
Щоки як дві дерев'янки.
Щелепи як чарки.
Зуби як рогатини. Один його молочний зуб ви можете побачити в пуатвенському Колонж-де-Райо, а два — в сентонжському Бросі, на дверях винарні.
Язик як арфа.
Рот як чепрак.
Нечупарний його вид як в'ючне сідло.
Паганюча його голова як купол лембика.
Череп як ягдташ.
Віспини як кільце рибалки.
Шкіра як козакин.
Епідерма як решето.
Волохи як скребки.
Шерстинки достоту так само.
Розділ XXXII
Безскоромникові норови і звичаї
— Безскоромник (сказав Ксеноман) — явище природи нечуване й небачене.
Як він плюється, то це повні коші артишоків.
Як сякається, то це солоні вугрі.
Як плаче, то це качки під білим соусом.
Як тремтить, то це великі пироги з заятиною.
Як пітніє, то це тріска зі свіжим маслом.
Як ригає, то це устриці в шкаралупі.
Як чхне, то це барила з муштардою.
Як кашляє, то це банки з айвовим варенням.
Як ридає, то це оберемки кресу.
Як позіхає, то це горнці з гороховою зупою.
Як зітхає, то це копчені язики бичачі.
Як свистить, то це повні коші зелених гримасників.
Як хропе, то це відра вилущених бобів.
Як скрегоче зубами, то це вишкварки і свинячий лій.
Як мовить, то це груба овернська шерсть, а не той шарлатовий шовк, з якого Парасатида зголосилася виткати слова, до свого сина Кіра, царя перського, звернуті.
Як дмухає, то це карнавки для продажу індульгенцій.
Як торопіє, то це вафлі.
Як бурчить, то це коти-марчуки.
Як хитає головою, то це гиль-гуси.
Як гримасує, то це колотнеча.
Як цідить крізь зуби, то це гра в базош.
Як тупає ногою, то це вільгота на платіж.
Як задкує, то це морські мушлі.
Як пускає слину, то це громадські пекарні.
Як хрипить, то це мавританські танці.
Як пердить, то це чоботи зі шкіри бурої корови.
Як сцить, то це кордовські черевики.
Як чухається, то це нові ордонанси.
Як співає, то це горошини у стручках.
Як сере, то це тикви і сморжі.
Як гикає, то це капуста в оливковій олії, іншими словами caules amb'olif.
Як роздебендює, то це торішній сніг.
Як непокоїться, то це все одно що дере луба.
Як платить, то це за що купив, за те і продаю.
Як спить, то це все одно що живчики встають і лізуть на стінку.
Як марить, то це стрижка купонів.
Диво дивне: працює він, як байдикує; байдикує, як працює. Чуває уві сні, спить чуваючи, з розплющеними очима, немов шампанські зайці, боячись нічного нападу Ковбиків, своїх одвічних ворогів. Сміється, кусаючи, і кусає, сміючись. Нічого в рота не бере, говіючи, і говіє, нічого в рота не беручи. Обгризає маслаки лише у мріях, напивається лише у власній уяві. Купається у високих дзвіницях, сушиться у ставках і річках. Закидає ятір у повітря і ловить здоровецьких раків. Полює на дні моря і знаходить там кам'яних баранів, гірських цапів і серн. Дурить старих горобців на полові. Боїться тільки власної тіні та крику тлустих козуль. Б'є іноді баглаї. Збиткується над не мощами ласощохлистів. Кулак у нього за кий замашніший. Товстим своїм стилем мережить на гладкому пергамені провісті й альманахи.
— Оце молодчага (сказав брат Жан). Це по-наському. Такого мені й треба. Викличу його на герць.
— Ага (сказав Пантагрюель), все-таки химерна і страшелезна статура в цього чоловіка, якщо взагалі можна його чоловіком назвати. Мені це нагадало подобу і поводження Приземка і Незграби.
— А яку подобу (спитав брат Жан) вони мали? Я зроду про них нічого не чув. Хай Бог мені простить.
— Я зараз вам оповім (відповів Пантагрюель), що я в стародавніх притчах вичитав. Фізис (тобто Природа) насамперед сплодила Красу і Гармонію, сплодила без шморгання, бо вона плідна і родюща сама собою. Антифізис, одвічна суперниця Природи, позаздрила такому гарному і славному плоду і нарядила з Теллумоном Приземка і Незграбу. Голову вони мали сферичну і, мов куля, круглісіньку, а не приплюснуту з двох боків, як усі люди. Вуха мали високо підняті, здоровецькі й ослячі; очі — булькаті, посаджені на кісточках, подібних до пташиних шпор, безвії, тверді, як у рака; ноги — круглі, як клубки; руки вивернуті. Ходили вони колесом: на голові, задом і ногами догори.