Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
Ось у цьому чорному лісі, що на сімдесят вісім з гаком тисяч трасантів тягнеться і просториться, мешкають демони і герої, нині вже підтоптані, так ось, в останні три дні ми бачили у небі комету, аж це вона погасла, як ми гадаємо, через те, що вчора один із них сконав, і цю люту хуртовину, яка вас шарпала, спричинила його смерть. Коли всі живі-здорові, то все блаженствує і тут і на сусідніх островах. Коли ж хтось із них переставиться, то з лісу до нас долітають крики і жалібний лемент, на землі панують моровиці, напасті й знута, у повітрі — вихори й тьма, на морі — буря й ураган.
— У сказаному вами (мовив Пантагрюель) є зерно істини. Це все одно, що походня або ж свічка, поки вони горять і жевріють, то освітлюють усіх, пітьму розганяють, кожному дають утіху, кожному прислужуються світлом, нікому не шкодять, нікому не допікають, але, померкнувши, повітря димом і чадом занечищують, усім і кожному завдають шкоди і бридять. Так і з цими чистими й великими душами, поки вони з тілом не розлучилися, їхнє сусідство мирне, корисне, погідне, гонорове. А в годину, коли вони відлітають, на островах і континентах зазвичай спостерігаються атмосферні збурення, морок, грім, град, підземні поштовхи, удари, землетруси, на морі — борвій і хуртовина, і все це супроводжується голосінням народів, зміною вірувань, упадком царств і розвалом республік.
— Ми нестак давно (сказав Епістемон) пересвідчились у цьому під час смерти завзятого і просвіченого лицаря Ґійома дю Белле. Поки він жив, Франція на завидки всім пишала, усі шукали спілки з нею, всі її побоювалися. А після його кончини протягом довгих років усі її зневажали.
— Ось так (сказав Пантаґрюель), коли конав Анхіз у Трапані Сицилійському, хуртовина накоїла лиха Енеєві. З цієї самої причини Ірод, лютий тиран, цар юдейський, чуючи наближення страшного й огидного кінця (він сконав від питиріазиса, червами і нужою заживо зжертий, як перед ним померли Луцій Сулла, Фрекід Сирійський, Штагорів вихователь, грецький поет Алкман та інші) і передбачаючи, як жиди по його смерті запалять на радощах потішні вогні, заманив до себе в палац усіх ноблів і магістратів з усіх міст, слобід і замків Юдеї, заманив хитрощами, під тим приводом, буцімто йому треба переказати щось важливе щодо правління і захисту провінції. Коли ж ті зібрались і явились самолично, він велів їх замкнути в палацовому іподромі. А потім звернувся до своякині своєї Саломеї й мужа її Олександра з такою рацеєю: «Я знаю, що жиди моїй смерті зрадіють, а проте, як ви побажаєте вислухати мене й виконати те, що я вам скажу, погреб мій буде пишний, а скорбота велика. Як я упокоюсь, накажіть лучникам мої охорони, які вже моє розпорядження дістали, перебити всіх ноблів і магістратів, які тут під замком. Після цього вся Юдея несамохіть скорбітиме і ридатиме, а чужинці подумають, що причиною тому моя кончина, як нібито спустив духа якийсь герой».
Ось за чим уганяється скажений тиран. «Після мене хай земля з вогнем змішається», тобто хай гине весь світ. А паскуда Нерон, за Светонієм, ще й цю репліку поправив: не після мене, а при мені. Ці пакосні слова, про які згадує Цицерон, lib. 3 de Finibus[432], і Сенека, lib. 2 de Clementia[433], Діон Нікейський і Свіда приписують цезарю Тиберію.
Розділ XXVII
Як Пантаґрюель розправляв про відхід душ геройських і про моторошні ознаки, що передували смерті блаженної пам’яті сеньйора де Ланже
— Хай і випало нам (провадив Пантаґрюель) у морську хуртовину стільки перетерпіти і стільки моцюватися, а все ж я радий, що вона нас заскочила, адже завдяки цьому ми почули все, що зараз добрий макробій нам повідав. Я цілком пристаю на те, що він сказав про комету, яка стояла за кілька днів до смерти героя. Душі цих героїв такі високі, що небеса за кілька днів заповідають їхнє конання і кончину. Подібно до того, як умудрений лікар попереджає, близький кінець хворого бачачи, жінку, дітей, друзів і близьких про видющу смерть мужа, батька і родича, щоб у відпущений йому термін вони умовили його розпорядитися щодо майна, побалакати з дітьми і благословити їх, подбати про вдову, забезпечити сиріт, аби смерть не застукала його раптово і аби він подумав і про свою душу і про свій дім, так само благовісні небеса, ніби новим блаженним душам радіючи, запалюють, як потішні вогні, комети й метеори, і через них заповідають людям і точно передрікають, що за кілька днів ці шляхетні душі покинуть свої тіла і землю.
432
Кн(ига) 3, Про межі (добра і зла) (латин.).
433
Кн(ига) 2, Про кротість (латин.).