Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
Пантагрюель уваги на нього не клав, бо на Галльському океані бачив физетерів і більших. Проте погодився вигадуватись на острові Дикому, аби його люди, вражим физетером оббризкані й забруднені, могли обсушитися і підживитися в безлюдному приплаві, на південному боці, край високостовбуристого гарного, затишного лісу, звідки струмував принадний протічок, такий тихий, прозорий, сріблястий. Тут вони розп'яли намети з похідними кухнями й почали топити, дров не шкодуючи. От як усі перевдяглися собі до вподоби, брат Жан ударив у дзвін. За цим дзвонінням розставлено і хутко накрито столи.
Пантагрюель, весело зі своїми людьми трапезуючи, за другою переміною помітив, як кілька маленьких ручних Ковбиків мовчки видираються і лізуть на високе дерево якраз над жолобом, де прохолоджувалися вина. Він спитав у Ксеномана:
— Що це за звірючки? — думаючи, що це вивірки, тхори, куниці або ж горностаї.
— Це Ковбики (відповів Ксеноман). Ми на острові Дикому, про який я з вами сьогодні вранці балакав; споконвіку нищівна війна точиться між ними і Безскоромником, лютим і давнім їхнім ворогом. Я гадаю, що обстріл физетера налякав їх і вони побоюються, як би їхній ворог не прийшов сюди з усією своєю потугою, щоб зненацька їх заскочити або ж острів сплюндрувати, як він уже не раз намагався це зробити, але облизав макогона, наткнувшись на невсипущу пильність Ковбиків. Бо вони (як казала Дідона супутникам Енея, який хотів у Картагені висісти, без її відома і призволу) мусять через підступність ворога і сусідство його території завжди матися на бачності й пильнувати.
— От що, любий друже (сказав Пантагрюель), якщо ви знаєте якийсь чесний ярміс цю війну впинити і ворогів замирити, то відкрийте мені. Я з дорогою душею візьмуся за це і сил не пошкодую, тільки б розвести противників і покласти край їхнім чварам.
— Зараз навряд чи це можливе (відповів Ксеноман). Десь чотири роки тому я проїздом через цей острів і Мізерію намагався добитися підписання миру або тривкого перемир'я між ними; і бути б їм добрими друзями і сусідами, коби вони дійшли згоди в одному артикулі і зреклися своїх претензій. Безскоромник не побажав охопити мирним договором лісовиків Кров'янок і горян Сосисок, давніх кумів і конфедератів Ковбиків. Ковбики наповратились на тому, щоб фортеця Кака, а заодно і замок Салниця до їхніх рук перейшли і щоб звідти підлих і мерзенних душогубів і людорізів повикурювали, і так вони й розійшлися, бо умови миру здалися їм несправедливими. Від договору відкинулися. А проте Безскоромник і Ковбики відтоді стали не такими лютими ворогами, як колись, їхні серця помнякшали. Коли ж Кесильський помісний собор вивів, затаврував і зганив Ковбиків, а Безскоромнику пригрозив дати прикладку гівнюка, сцикуна і копченої вахні, якщо він з ними водитиметься і цілуватиметься, всі острів'яни узлилися, усвиріпилися, почали пасіювати і важким духом дихати одне на одного, і тепер ніякої ради нема. Радше ви помирите кицьок і пацюків, собак і зайців, тільки не їх.
Розділ XXXVI
Як дикі Ковбики на Пантаґрюеля засіли
Поки Ксеноман цеє розповідав, брат Жан зауважив, як двадцять п'ять, а то й тридцять молодих і ставних Ковбиків чимчикують як не своїми ногами до свого копченого города, твердині, замку і донжона, а укмітивши, сказав Пантагрюелю:
— От сміха! от умора! Тії всечесні Ковбики, чого доброго, взяли вас за Безскоромника, хоть ви ні капиночки не схожі. Годі в голодний куток пхати, готуймося краще до захисту!
— Слушно, слушно (сказав Ксеноман). Ковбики — завше ковбики, вони дволикі Януси і здрайці.
Тут Пантагрюель устав з-за столу, щоб оглянути лісові околиці; зараз же вернувся і сказав, що ліворуч засіли набиті Ковбики, а праворуч, за півльє звідси, численний загін ковбикових могут і великанів спускається з бугра і під веселу музику козиць і жоломійок, пузирів і пуздер, флажолетів і бубонів, сурем і рожків побатальйонно пруть на нас.
Пантагрюель нарахував сімдесят вісім корогов, отже, у лавах ворожого війська могло бути не менше як сорок дві тисячі душ. Те, якими стрункими шиками йшли вони, як чітко карбували крок і впевнено трималися, давало підстави думати, що це не рекрути, а ветерани. Перед під прапорами вели вояки при повній зброї з куцими, як здавалося нам здалеку, зате добре вигостреними і гартованими списами. Їхні фланги прикривала тьма-тьменна лісовиків Кров'янок, тлустих Каків і Сосисок верхами: голова в голову росляві, завзяті, дикі островики.